Депортація – насильницьке переміщення окремої людини або груп людей з постійних місць проживання.

У нацистській Німеччині депортації підлягало кілька категорій населення, які були приречені на знищення: євреї, роми та сінті (цигани), свідки Єгови, душевнохворі, особи з нетрадиційною сексуальною орієнтацією та фізичними вадами. Наймасовіші депортації євреїв відбулися в Польщі, а потім на інших окупованих територіях. Спочатку єврейське населення концентрували в гетто. Прямо перед Вами у проламі стіни прохід до експозиції, яка присвячена явищу гетто. З 1942 року гетто поступово ліквідовують шляхом масових депортацій євреїв до концтаборів.

Ліворуч від Вас колаж, на якому відображено як відбувалась депортація. Євреїв змушували прийти на збірний пункт. Вони мали позначити себе і власні речі певними знаками. Здебільшого – це єврейський національний символ «Зірка Давида». Перед Вами дитяча валіза, позначена цим символом. Потім людей заганяли у вантажні вагони. Макет одного з них Ви бачите праворуч. Відчиніть двері вагону. Перед Вами кадри хроніки депортації євреїв до концтаборів. Перевезення людей відбувалось у нелюдських умовах. Надзвичайна їх скупченість у залізничних вагонах, відсутність опалювання, харчування, питної води та антисанітарія призводили до великих людських втрат навіть під час нетривалих перевезень.

На території Центральної, Північної, Східної та Південної України, як правило, депортації не проводились. Айнзатцкоманди (спеціальні поліцейські формування) винищували єврейське населення цих регіонів у місцях постійного проживання.