Наприкінці ХІХ ст. єврейське суспільне життя відзначалося посиленням політичної активності. На фоні побутового та державного антисемітизму все виразнішими ставали ідеї створення незалежної держави на історичній батьківщині, тобто в «Е́рец Ісрае́ль» – Землі Ізраїлю. Суспільний та політичний рух, заснований на цій ідеї, отримав назву сіоні́зм.

Одна з перших сіоністських організацій – Ховеве́й Ціо́н («Ті, які люблять Сіон») була заснована ще у 1884 р. і діяла переважно на території Російської імперії. Ця організація була сполучною ланкою між ідеєю повернення до Сіону та початком політичного сіонізму, проголошеного Теодором Ге́рцелем на першому Сіоністському конгресі у 1897 р. Він прийшов до висновку, що створення незалежної держави Ізраїль – це єдиний прийнятний шлях для єврейського народу після кривавих єврейських погромів 1881 р. у Росії та відверто антисемітської справи Дре́йфуса у Франції у 1896 р. Найбільш видатним діячам сіоністського руху присвячено колаж праворуч від входу до зали.

У вітрині-столі 1.22 знаходяться автентичні листівки, які поширювалися у Катеринославі на початку ХХ ст. та закликали вступити до сіоністських організацій, у лівому кутку – членський квиток, який належав одному з київських сіоністів. А над вітриною висить плакат на їдиш, який репрезентує політичну агітацію «Об’єднаної єврейської соціалістичної партії». Поруч можна побачити плакати іншої потужної політичної сили – БУНДу або «Загального єврейського робітничого союзу у Литві, Польщі і Росії». У 1898 р. БУНД увійшов до Російської соціал-демократичної робітничої партії, а згодом, коли вона розкололася на «більшовиків» та «меншовиків», пристав до останніх.

У трьох вітринах розміщено матеріали з приватних архівів єврейських родин: фотокартки, візитівки, особисті речі. Все це демонструє уламки того старого, дореволюційного світу, який доживав свої останні дні. У цей час існували найрізноманітніші шляхи єврейських доль. Дехто зважувався на еміграцію до США, Канади, Південної Америки, рятуючись від погромів та постійної небезпеки, дехто залишався та долучався до політичної боротьби, поповнюючи лави різних політичних партій.

Зокрема, Ви можете побачити закордонний паспорт єврейки Гейди Цив’ї Бат Хаїм Лейб Сліпакової. У 1912 р. родина – Гейда, її чоловік та 4-річний син Мойсей назавжди залишили рідне місто. 16 серпня 1912 р. сім’я Сліпакових перетнула російсько-німецький кордон у пункті прикордонного контролю Модржієв (нині Мисловіце – Республіка Польща). Імовірніше за все, родина дісталася одного з німецьких портів, звідки помандрувала до своєї нової батьківщини вже на Американському континенті – в Аргентину. Нині нащадки Гейди Сліпакової мешкають в Аргентині.

У вітрині 1.25, присвяченій війні та революціям, знаходяться банкноти Української Народної Республіки 1918 р. На лицьовій стороні купюри номіналом у 100 карбованців напис зроблено українською, а на звороті – російською, польською та вперше за тривалий період історії однією з єврейських мов – на їдиш. Таким чином влада намагалася продемонструвати рівність основних етнічних груп у новоствореній державі. Поруч розміщено документ Народного міністерства єврейських справ УНР, виданий у березні 1918 р., у якому йдеться про організацію виборів членів єврейських громадських рад. Детальніше про політику влади УНР щодо єврейської меншини, а також її роль у становленні української державності можна прочитати у матеріалах, що містяться в інфокіоску праворуч від вітрини.