Початок німецько-радянської війни 22 червня 1941 року ознаменував радикальний поворот в антиєврейській політиці нацистів та перехід до практики масового вбивства. Своєрідність Голокосту в Україні полягала у тому, що її територія була поділена нацистами та їхніми сателітами на кілька окупаційних зон. Кожна зона мала особливий режим адміністрування та специфіку тотального вбивства євреїв. На мапі праворуч можна побачити межі цих зон: від найбільшої – райхскомісаріату Україна (до якого входив і тодішній Дніпропетровськ) до території Закарпаття (нині Закарпатська область), яке ще в березні 1939 року було окуповане та включене до складу союзного Німеччині Королівства Угорщина.
Окремо на мапі позначено Бабин Яр (територіально в межах Києва) – трагічний символ Голокосту в Україні та Європі. Саме тут протягом 29–30 вересня 1941 року підрозділами спеціального нацистського поліцейського відділу айнзатцгрупи «С» було вбито тридцять три тисячі сімсот сімдесят одну особу.
Бабин Яр не був першим місцем, де відбулися масові розстріли. Ще наприкінці серпня 1941 року майже двадцять три тисячі євреїв було розстріляно в Кам’янці-Подільському. Проте саме в Бабиному Яру жертвами нацистської ідеології знищення стали не лише дорослі чоловіки-євреї, а й жінки та діти. На цьому місці вбивали радянських військовополонених, душевнохворих, членів антинацистського підпілля, ромів, українських націоналістів, священників…
Якщо поглянути ліворуч, то можна побачити обриси яру, піщані кручі якого дуже нагадують рельєф Бабиного Яру. Саме яриˊ та рóви на околицях міст і містечок нацисти використовували для проведення масових убивств. Дорога до яру символічно коротка та пряма, адже від приходу нацистів до початку систематичного і тотального терору проти євреїв пройшло небагато часу.
Йдучи дорогою до яру, праворуч від себе на тумбі, яка ще зовсім недавно містила театральні та спортивні афіші, Ви можете прочитати розпорядження окупаційної влади, які визначали буденність так званого «нового порядку», побачити світлини міських краєвидів окупованих міст. З протилежного боку дороги – уривки зі щоденників та листів українських євреїв, які стали жертвами нацистського геноциду задовго до того, як свою пекельну роботу розпочали газові камери Аушвіцу та інших таборів смерті.
