З воцарінням у 1881 р. Олександра ІІІ в Російській імперії посилилися антисемітські настрої. Вони знаходили напівофіційну підтримку в урядових колах. У квітні-липні 1881 р. півднем і південним заходом країни прокотилася хвиля антиєврейських погромів. Їх організатори підбурювали міське населення до участі у погромах. Вони поширювали чутки про дозвіл царя «бити жидів», як помсту за вбивство нібито «єврейськими революціонерами» його батька, імператора Олександра ІІ. Місцева влада та поліція практично не перешкоджали погромникам, загалом симпатизуючи їхнім намірам. Нова хвиля погромів прокотилася імперією за Миколи ІІ наприкінці 1890-х рр. і в перші роки ХХ ст. Наймасштабнішими й найжорстокішими за своїм характером були Кишинівський погром у 1903 р., погроми у Катеринославі та Одесі у 1905 р., кривава бійня у Білостоці 1906 р. Окремою сторінкою історії антисемітизму в Російській імперії стала справа Бейліса у 1911–1913 рр.
Можливо, один з наймасштабніших погромів початку ХХ ст. відбувся у Кишиневі 6–7 квітня 1903 р. За рік до погрому в єдиній щотижневій газеті Бессарабської губернії «Бессарабец» почали регулярно з’являтися статті про ритуальні вбивства, які начебто здійснювали євреї. Найбільш резонансними стали матеріали справи про вбивство хлопчика у місті Дубоссари. Хоча справжнього вбивцю було знайдено (їм виявився рідний дядько загиблого), однак, серед місцевого населення набули популярності антисемітські листівки з чутками про заклик царя «бити жидів» у святкові дні (напередодні християнського Великодня). Подібні настрої викликали погром, який відбувся на Пасху в столиці Бессарабської губернії, у Кишиневі. Під час нього загинуло 49 євреїв, 586 було поранено, понад 1500 будівель було зруйновано. На правій частині колажу Ви можете ознайомитися з реакцією видатних діячів Російської імперії щодо цієї кривавої події.
Унікальний експонат, пов’язаний з подіями погрому в Катеринославі, який стався 21–23 жовтня 1905 р., розміщено у вітрині-столі 1.16. Це тростина зі стилетом. Навершя ручки виконане зі слонової кістки, дерева і срібла та має напис на руків’ї: «Хто жінку чеснотну знайде» (цитата з Приповісті Соломона). Тростина була виготовлена в Одесі у майстерні Глузмана у 1904 р.
Цей предмет належав Софії Іосифівні Смоляни́цькій. Одного жовтневого дня 1905 р. на Софію напали кілька бандитів-погромників. За допомогою цього стилету вона змогла відбитися від нападників і навіть важко поранити одного з них. Тим самим вона зберегла життя собі та своїй майбутній дитині, бо на той час Софія Іосифівна була вагітна. Але за поранення нападника вона постала перед судом. У цій справі відбулося три відкритих засідання суду. Всі три Софія Іосифівна повністю виграла. Її правнук, відомий бізнесмен та меценат Олександр Крейнін, передав цю цінну річ до колекції Музею.
Під час того погрому у Катеринославі загинуло 95 євреїв, серед яких значна кількість дітей, 245 було тяжко поранено, розгромлено 311 підприємств, 40 багатоквартирних прибуткових будинків, деякі будівлі були спалені вщент. Фотографії у вітрині 1.17 також ілюструють трагічні події погрому в Катеринославі.
Зверніть увагу на матеріали справи Бейліса у вітрині. 20 березня 1911 р. на околиці Києва було знайдено знекровлений труп 12-річного юнака Андрія Ющинського. У скоєному звинуватили єврея Мена́хема Ме́ндел Бе́йліса. У цей час серед неосвіченого населення був поширений стереотип про те, що євреї використовували кров християнських дітей для виготовлення маци. Цей стереотип став основою для звинувачення у вбивстві Бейліса. Справа Бейліса викликала суспільний резонанс не тільки у Російській імперії, але й у всьому світі. На захист безвинно обвинувачуваного виступили Володимир Короленко, Олександр Блок, Максим Горький, Дмитро Мережковський, Зінаіда Гіппіус та інші літератори, а також політики, громадські діячі, тексти відозв яких Ви можете побачити на колажі. З іншої сторони, ряд діячів виступив з відверто антисемітськими гаслами та вимогою засудити Бейліса. Незважаючи на безпрецедентний тиск і перепони з боку офіційного слідства, у жовтні 1913 р. Бейліса було виправдано судом присяжних, й звільнено з-під варти. Невдовзі справжніх вбивць було знайдено та покарано, а Бейліс разом зі своєю сім’єю емігрував до США. До речі, про справу Бейліса згадували пізніше, вже після Лютневої революції 1917 р. У щоденному ілюстрованому журналі «Жизнь и суд» у травні 1917 р. ціла стаття була присвячена цій резонансній справі. У вітрині 1.17 Ви можете детальніше ознайомитися з її текстом. Того ж року Іосифом Сойфєром було знято фільм «Таємниці Києва, або Процес Бейліса», присвячений цій справі. Кадри з нього можна побачити на екрані напроти вітрини.
