Традиційна єврейська шкільна освіта мала релігійний характер. Її отримували хлопчики. Дівчата вчились удома. Діти з бідних родин та сироти навчались у громадських закладах – талму́д-то́ра. Уявити себе учнем такої школи можна, сівши за відтворені у Музеї шкільні столи.
Хлопчики із заможних родин приблизно з трьох років навчались у приватній початковій школі – хе́дері. За бажанням, після хедеру юнаки могли продовжити своє навчання у вищому релігійному навчальному закладі – ієши́ві. Протягом віків ієшиви були головними центрами збереження традиційної єврейської культури. На зламі ХІХ – ХХ ст. виникли хасидські ієшиви, найбільш відомою з яких була любавицька Томхе́й тмімі́м. Їй присвячено центральний колаж.
Праворуч від нього – колаж, присвячений Гаскалі́ – руху єврейського просвітництва, який виник у другій половині XVIII ст. Діячі Гаскали виступали проти культурно-релігійної відокремленості єврейства й бачили засіб поліпшення становища єврейського народу у засвоєнні ним світської європейської освіти та культурній інтеграції до суспільства тих країн, де мешкали єврейські громади.
Ті євреї, які хотіли отримати світську освіту, могли навчатись у загальнодержавних гімназіях або реальних училищах, та у вищих навчальних закладах. У вітринах Ви можете побачити дипломи випускників російських університетів та інститутів. Однак, слід зазначити, що в Російській імперії з 1886 р. при вступі до навчальних закладів щодо євреїв діяла обмежувальна відсоткова норма. У межах Смуги осілості частка євреїв серед учнів чоловічих гімназій і університетів не повинна була перевищувати 10 %, у інших землях імперії – 5 %, в столицях (Санкт-Петербурзі та Москві) – 3 %.
З 1919 р., коли радянським урядом було прийнято закон про заборону релігійної освіти для дітей до 18 років, хедери та ієшиви перейшли на напівлегальне та нелегальне становище. Маючи на меті прищеплення молоді комуністичних ідеалів та цінностей, для євреїв було створено нову освітню мережу. Діти 8–14 років могли навчатись у семирічній трудовій школі. У вітрині 1.21 Ви можете ознайомитись зі свідоцтвом про семирічну освіту двома мовами: українською та на їдиш. Єврейська молодь могла продовжити освіту в ремісничих училищах. У 1920–1930-х рр. у радянській Україні діяло 3 педагогічні, 5 сільськогосподарських, 20 індустріальних єврейських технікумів та Дніпропетровський народний єврейський університет, печатки якого Ви можете побачити у вітрині 1.34.
На стіні над шкільними столами розміщено колаж з фотографіями учнів як традиційних дореволюційних, так і створених за радянської влади навчальних закладів.
У вітринах розміщено матеріали, що стосуються євреїв – випускників навчальних закладів. Вітрину 1.19 присвячено медичним працівникам. У вітрині 1.20 – документи, що стосуються представників виробничих спеціальностей. Експонати вітрини 1.21 розповідають про випускників педагогічних навчальних закладів.
Окремий колаж присвячено діяльності видатного педагога Я́нуша Ќорчака, справжнє ім’я якого було Генрік Ґольдшмідт. У 1911 р він заснував у Варшаві єврейський Будинок сиріт. Під час Голокосту цей дитячій будинок було переведено в гетто. Коли нацисти приступили до ліквідації гетто, Корчак, хоча і мав змогу врятувати собі життя, відмовився залишити своїх вихованців. Разом із ними він загинув у газовій камері табору смерті Тре́блінка.
