Нацистський табір смерті Аушвіц-Біркенау давно став страшним і трагічним символом Голокосту. Саме 27 січня – у день звільнення його в'язнів військами 1-го Українського фронту – весь світ вшановує пам’ять жертв Катастрофи, яка забрала життя 6 мільйонів людей.
За час існування табору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 мільйонів людей. За цією страшною цифрою криється трагедія мільйонів життів, які були знищені нацистами. Серед таких історій – історія життя Альми Розе, талановитої скрипальки єврейського походження. Вона мала усі шанси підкорити світ, але становлення нацистського режиму стало початком кінця її музичної кар’єри. Із засновниці жіночого камерного оркестру «Дівчата віденського вальсу» вона перетворилася на ув’язнену Аушвіц-Біркенау, а згодом – стала диригентом жіночого табірного оркестру, який грав для есесівців, аби залишатися в живих.
Детальніше про трагедію життя Альми Розе – дивіться в онлайн-занятті.
13 січня 1948 р. о 7-й годині ранку на одній з малолюдних вулиць Мінська були виявлені два чоловічі трупи. Група МВС, що виїхала на місце події, у протоколі відзначила, що вбиті чоловіки лежали обличчям до землі, біля них багато крові. Одяг, документи та цінності злочинці не забрали. В обох постраждалих були поламаними ребра. Біля трупів виявлені сліди вантажної машини, частково заметені снігом. Експертиза дійшла висновку, що смерть потерпілих сталася в результаті наїзду автомашини, яка начебто їхала з великою швидкістю і наздогнала їх.
Одним із загиблих був провідник радянських євреїв, голова Єврейського антифашистського комітету, художній керівник Єврейського театру, видатний режисер і актор Соломон Міхоелс.
Чому люди, які прощались із «Великим Соломоном», з недовірою поставилися до офіційної версії його смерті? Кому й чому було потрібно позбутися Міхоелса? Про це – в занятті наукової співробітниці Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» д-рки Олени Іщенко.
Запрошуємо до перегляду.
28 грудня виповнилося 130 років від дня народження Мойсея Береговського − музикознавця, фольклориста
Видатного єврейського фольклориста радянської доби Мойсея Береговського і досі називають «видатним етномузикознавцем східноєвропейського єврейства».
Під час своєї роботи (1937–1947 рр.) в якості наукового співробітника Інституту мови і літератури, Береговський виступав послідовним, невтомним дослідником народної музики, насамперед єврейської, та палко її пропагував.
Дослідження Береговського і діяльність усього життя включали збір, транскрипцію і аналіз мелодій, текстів і культури народної пісні на їдиш, безсловесних мелодій (нігунів), а також дослідження відносин між східноєвропейською єврейською та українською традиційною музикою.
Детальніше про долю провідного фольклориста, вихідця з України – дивіться заняття головного зберігача фондів Музею Людмили Сандул.
Не пропустіть!
«Впроваджуючи пропаганду, що вселяє ненависть і страх, відповідач присвятив двадцять п’ять років створенню психологічного фундаменту, необхідного для здійснення програми масових вбивств. Одного цього досить для встановлення факту його вини, як співучасника злочинної програми знищення» – звучить, як слова потенційного вироку кремлівським пропагандистам, чи не так? Проте поки що ні: це слова прокурорів, виголошені під час судового процесу над нацистськими пропагандистами майже 80 років тому.
Саме тоді, у 1946 р., вперше в історії за воєнні злочини судили пропагандистів. А судові процеси над ними стали тим прецедентом, на який міжнародні органи спираються досі. Ці суди підтвердили ту важливу роль, яку пропаганда грала у збереженні підтримки нацистського режиму народом та у виправданні переслідувань євреїв та інших жертв під час Голокосту. Міжнародний трибунал у Нюрнберзі засудив до смертної кари одного з найвідоміших нацистських пропагандистів – Юліуса Штрайхера, видавця антисемітської газети “Der Stürmer” та дитячих пропагандистських книжок.
Детальніше про ті події – дивіться у новому занятті Марини Стрільчук.