17 вересня 1939 р., відповідно до таємних домовленостей із нацистською Німеччиною, Червона армія СРСР, порушивши польсько-радянський кордон, розпочала «визвольний похід». Насправді ж він був нічим іншим, ніж агресією проти Польської держави, яка вже третій тиждень протистояла німецькому нападу.
Міста сходу Польщі, зокрема й Львів, зазнали руйнувань від німецьких бомбардувань у першу ж добу Другої світової війни. За кілька днів керівники місцевого самоврядування та загалом містяни зрозуміли, що необхідно не лише підтримувати власну армію, але й готувати місто до оборони. Бої за нього розпочалися 12 вересня і тривали впродовж десяти днів. Варто відзначити, що від 19 вересня польській армії протистояли не лише підрозділи Вермахту, але й частини Українського фронту Червоної армії. Радянське командування не лише прагнуло встановити контроль над Львовом, але й не допустити організованого відходу польських частин до угорського кордону.
22 вересня 1939 р. після триденних перемовин командування оборони Львова ухвалило рішення припинити спротив і передати контроль над містом радянським військовим. Безумовно, це рішення було надзвичайно важким з моральної точки зору: частина польських оборонців були обурені перспективою капітуляції та вимагали продовжувати боротьбу. Утім, їхній голос не мав значної підтримки.
Одним із тих, хто дбав про оборону Львова у вересні 1939-го був віцепрезидент Львова (1930–1939 рр.) Віктор Хайєс – людина цікавої долі, що мала трагічне завершення.
Віктор (Вігдор) Хайєс народився у Львові 28 вересня 1875 р. Його батьки належали до прошарку львівських євреїв, які у другій половині ХІХ ст. ступили на шлях поступової асиміляції з польською більшістю міста. Від часу навчання в польськомовній Гімназії імені Франца-Йосипа Віктор виявляв активність у різноманітних заходах, що мали виразне польське національно-культурне забарвлення. Власне, через це юнаку так і не вдалося завершити навчання в закладі, патроном якого була «Його Імператорська Величність». У 1892 р. невгамовний Віктор, член польського молодіжного товариства «Білий Орел», навіть на короткий час потрапив за ґрати, коли замальовував та зривав афіші, які інформували львів’ян про приїзд Франца-Йосипа до міста.
Недопущений до складання випускних іспитів В. Хайєс на три роки залишив Галичину та відправився до Німеччини, де навчався в Берлінській торговельній академії.
Судячи з подальшого розвитку подій, берлінські роки не минули даремно. Уже в 1900 р. разом із братом дружини він заснував Банківський дім «Шульц і Хайєс» – одну з найдинамічніших фінансових установ, яка успішно діяла на польських теренах аж до вересневої Катастрофи 1939-го.
У передвоєнний, 1913 рік В. Хайєс вперше був обраний до Міської ради Львова – міста, якому він, без перебільшення, присвятив своє життя. Для успішного комерсанта, єврея за походженням і поляка за духом, Львів був передусім польським містом. Тож, не дивно, що під час Великої війни В. Хайєс був активним прибічником ідеї створення Польських легіонів і підтримав факт проголошення Польської незалежності в листопаді 1918 р.
У 1920 р. В. Хайєс – серед ініціаторів унікального для міжвоєнного Львова явища – Східних торгів – щорічної торговельно-промислової виставки, що мала б перетворити місто на впливовий східноєвропейський торговельний хаб Другої Речі Посполитої[1]. У 1930 р. В. Хайєс стає одним із віцепрезидентів Львова й обіймає цю посаду до початку радянської окупації. Будучи виразним патріотом Польської держави В. Хайєс долучався до громадських проєктів, які мали важливе значення для юдейської громади Львова. У 1930 р. віцепрезидент Хайєс увійшов до т.зв. кураторії Єврейського музею Львова. У 1934 р. відбулося офіційне відкриття інституції – Музею єврейської релігійної громади у Львові. Цікаво, що попри те, що в Польщі проживало майже 3,5 млн євреїв, львівський музей був однією з небагатьох культурних установ країни, що дбала про збереження та поширення єврейської культурної спадщини. До того ж, єдиною, відвідування якої було абсолютно безкоштовним[2].
Вибух Другої світової війни не став для В. Хайєса несподіванкою. Від самого початку він брав активну участь у забезпеченні оборони міста, а також створив Комітет допомоги війську. Як і більшість львів’ян, з розпачем зустрів звістку про початок радянської агресії…
За різними відомостями В. Хайєс був заарештований радянською держбезпекою наприкінці вересня – на початку жовтня 1939 р. Свій останній, 64-й день народження В. Хайєс зустрів у Замарстинівській в’язниці у Львові. Зловісний символізм полягав у тому, що цього ж дня дві тоталітарні держави – нацистська Німеччина і комуністичний СРСР – погодили та закріпили поділ Другої Речі Посполитої у тексті так званого Договору про дружбу і кордон. Тож тепер спокійно могли приступити до «соціальних перетворень» на окупованих теренах.
До весни 1940 р. В. Хайєса утримували у в’язницях Львова, згодом він був перевезений до Старобільська та Києва. Саме у столиці Радянської України в будівлі НКВС Віктора Хайєса було розстріляно. Його ім’я, а також імена ще майже 3,5 тис. громадян Польщі, убитих навесні 1940 р., було виявлено у так званому українському Катинському списку («Список Цвєтухіна») лише в 1994 р.[3]
[1] У 1939 р. урочисте відкриття Східних торгів мало відбутися 2 вересня. Утім, через напад Німеччини на Польщу цього так і не сталося.
[2] Детальніше про історію Єврейського музею у Львові див.: Владислава Москалець. "Музей єврейської громади у Львові". Інтерактивний Львів (Центр міської історії, 2024). URL: https://lia.lvivcenter.org/uk/organizations/jewish-museum/.
[3] Федір Цвєтухін (1904–1985) – співробітник радянської держбезпеки, у 1940 р. – старший лейтенант держбезпеки, начальник 2-го відділу НКДБ УРСР. 25 листопада 1940 р. за його підписом до НКДБ СРСР було надіслано список громадян Другої Речі Посполитої (всього 3453 особи) , засуджених до смертної кари та убитих на території УРСР.