17 квітня 1903 р. у Катеринославі (нині Дніпро) народився Григорій П’ятигорський – видатний музикант віолончеліст, педагог, філантроп. Серед його творчих партнерів були Федір Шаляпін, Яша Хейфець, Артур Рубінштейн, Сергій Рахманінов, Володимир Горовиць.
Григорій – другий син у багатодітній родині Ісаака Абрамовича П’ятигорського та Басі Амчиславської. Окрім Григорія подружжя мало ще п’ятеро дітей. Припускаємо, що ані Григорій, ані його старший брат Леонід та молодший брат Олександр не мали іншої життєвої альтернативи крім музики. Саме вона була майже фатальною пристрастю їхнього батька – сина власника книжкової крамниці, що розташовувалась на вул. Троїцькій.
За словами Г. П’ятигорського, його батько відчував огиду до розміреного та регламентованого життя торговця книгами та мріяв про кар’єру професійного музиканта. Такої ж долі він бажав і своїм синам, які з раннього дитинства практикувалися у грі на скрипці (улюблений інструмент батька) та піаніно. До речі, мати, Бася П’ятигорська, не мала навіть початкової освіти, проте грала на фортепіано на достатньо пристойному рівні.
На свій сьомий день народження Григорій отримав першу віолончель, яка за розмірами була у півтори рази більшою за хлопця. Спочатку батько намагався вчити сина самостійно. Згодом хлопець почав відвідувати заняття у місцевій музикальній школі, яка знаходилась у підпорядкуванні Всеросійського музичного товариства.
1911 р. виявився кризовим для родини. По-перше, голова сім’ї, а згодом й мати прийняли хрещення за православним обрядом та, як наслідок, змінили ім’я, ставши Павлом Івановичем та Марією Іванівною П’ятигорською відповідно. Цей крок, а також спонтанне рішення залишити сім’ю та вирушити в Петербург, аби продовжити музичну освіту, спровокував відверто негативну реакцію з боку діда майбутнього музиканта – Абрама П’ятигорського. Той пообіцяв позбавити свого бунтівного сина та його сім’ю не лише коштів на утримання, але й взагалі усіх прав на спадок. Проте, навіть це не стало на заваді П. П’ятигорському на шляху до мрії стати музикантом.
Після від’їзду батька роль головних годувальників родини виконували Леонід та Григорій. Останній вже у 9-річному віці грав ночами у кількох трактирах, а згодом у «Колізеї» – одному з перших кінотеатрів Катеринослава[1].
Поїздка П. П’ятигорського до столиці Російської імперії завершилась фіаско. Утім, за час його відсутності сини стали відомими у місті виконавцями. Тож, рішення про переїзд до Москви було продиктоване бажанням дати дітям якісну музичну освіту. Так, у 1912 р. Г. П’ятигорський успішно витримує вступні іспити до Московської консерваторії. Через бідність родини, а згодом й конфлікт з батьком (через який Григорій у буквальному сенсі опинився на вулиці) талановитий юнак був змушений більше часу приділяти заробіткам, аніж систематичній освіті. Роль перших «музичних університетів» виконували оркестр фешенебельного готелю «Метрополь» – «московському Вавилоні ХХ ст.», літніх турне спільно з московськими оперними трупами, випадкові підробітки у ресторанах.
У 1916 р. 13-літній хлопець виграв конкурс на можливість грати на одній сцені з тодішньою зіркою вокального мистецтва Федором Шаляпіним. Попри усі зусилля публіка, що заповнювала Велику залу Московської консерваторії, практично не звертала уваги на юного музиканта, що перебував у тіні іменитого вокаліста Тож, він почав виконувати різноманітні трюки з інструментом, що викликали овації у, здавалось би, непотрібний момент виступу видатного співака. Попри те, що через свої витівки Г. П’ятигорського було звільнено, він став відомим як музикант-віртуоз.
Згодом у його житті будуть й досвід гри у струнному квартеті, під орудою Льва Цейтліна, втеча під час турне Україною до Польщі (1921 р.), гра у Берлінському симфонічному оркестрі (1924 – 1928 рр.), переїзд до США і, врешті, сольні концерти спільно з Нью-Йоркським філармонічним оркестром.
Він, який формально так і не отримав диплом Московської консерваторії, викладав у Кертісовому інституті (Філадельфія), Бостонському університеті, а від 1962 р. і до кінця життя (у 1976 р.) був професором Південно-Каліфорнійського університету.
А ще у його житті була два шлюби, останній з яких із Жаклін Ротшильд (від 1937 р.) (так-так, з тієї самої родини Ротшильдів), захоплення шахами та музика.
До речі, мрії його батька стали реальністю. Окрім Григорія успіху у музиці досягли його брати Леонід П’ятигорський та Олександр Стогорський. Обидва реалізували як музиканти, диригенти та теоретики музики.
А вже незабаром Григорій П’ятигорський оповідатиме свою дивовижну історію відвідувачам Музею, розташованому в його рідному місті. Тож, стежте уважно за анонсами та надихайтесь винятково якісною музикою.
Більше світлин, а також унікальних біографічних матеріалів, пов’язаних із постаттю Григорія П’ятигорського – видатного уродженця Дніпра можна побачити перейшовши за посиланням.
[1] Відкритий у 1912 р. кінотеатр згодом було неодноразово змінював назви – «Комінтерн», «Перемога» Після нищівної пожежі у 1970-х рр. будівлю не відновлювали, а на її місці розташувався комплекс адміністративних споруд Дніпровської міської ради.