19 лютого 1954 р. відбулась подія, яка досі залишається важливим чинником міжнародних відносин та предметом численних політичних спекуляцій. Того дня Президія Верховної Ради СРСР оприлюднила Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».
Ця подія практично відразу стала приводом для формування низки історичних міфів. Вони розповсюджувались ще за радянської доби, особливо в РРФСР, а згодом отримали нове життя в Російській Федерації.
Міф перший. Дотепер, передусім у Російській Федерації мусується той факт, що згідно тогочасного законодавства СРСР, Президія Верховної Ради не мала права змінювати кордони між республіками Союзу. Отже, цей Указ є нелегітимним. Але менше згадується про прийняття Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 р. закону, на підставі якого були також внесені зміни до Конституції СРСР. Тобто, через декілька місяців, було завершено законодавчу процедуру передачі Кримської області зі складу РРФСР до УРСР. Цей закон відповідав усім вимогам чинного радянського законодавства, а також міжнародного права, що визначає право цесії – добровільної передачі однією державою суверенітету над певною територією іншій державі за домовленістю між ними.
Міф другий. Передача Криму була одноосібним рішенням керівника Комуністичної партії Радянського Союзу М. Хрущова і з його боку стала своєрідним подарунком УРСР та українському народу. Насправді процес передачі цієї території розпочався ще наприкінці 1953 р., коли усі партійно-політичні рішення ухвалювалися колегіально. А справжню повноту влади М. Хрущов отримав лише у 1957 р.
Міф третій. Україна отримала «квітучий Кримський півострів» задарма. Насправді післявоєнний Крим, після депортації кримських татар та низки інших народів півострова являв собою приклад певного господарського занепаду. Відомий український історик Станіслав Кульчицький слушно зауважив: «Використовуючи укорінені в свідомості повоєнних поколінь колишніх радянських громадян стереотипи про Крим – всесоюзну здравницю, прекрасну і дешеву, державна пропаганда РФ цілком оминає той факт, що на момент передачі півострів за основними своїми соціально-економічними та соціогуманітарними показниками був скоріше занедбаною провінційною глибинкою, аніж омріяним курортом»[1]. Водночас, економічно, Крим був більш пов’язаний з Україною, ніж з РСФСР. Отже, це не був особливий акт вдячності українському народу з боку радянських керівників, чи вияв «українського місцевого патріотизму» М. Хрущова. Насправді передача Криму була масштабним заходом, підпорядкованим суто прагматичним завданням радянської економіки.
Міф четвертий. Передача Криму була прикладом піклування кремлівського керівництва про Україну, фактом виняткового становища республіки в СРСР. Але це не так. По-перше, на Україну, яка сама перебувала у стані післявоєнної відбудови, був перекладений величезний тягар господарського відродження півострова. По-друге (і цей факт зазвичай воліють не згадувати кремлівські пропагандисти), Україна в часи СРСР не лише отримувала, але і втрачала певні території. Так, ще у 1919–1928 рр. до складу РСФРР/РРФСР від України перейшли Білгородщина, Стародубщина (північні повіти Чернігівської губернії), Таганріжжя та Східний Донбас. У післявоєнні рокі частина західних етнічних земель України, з волі Й. Сталіна, відійшла до Польщі.
[1] Кульчицький С. Входження Криму до складу України: політичний аспект. Крым от античности до современности. Исторические студии. - Киев: Институт истории Украины НАН Украины, 2014. - 708 с. С. 500.
24 лютого о 18.00 відбудеться історичний вебінар Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та УОВЦ «Оріон», присвячений Дню спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя за участі провідних фахівців з теми: Аліма Алієва, д-ра Сергія Громенка, д-ра Світлани Каюк, д-ра Ігоря Щупака та інших спеціалістів. Трансляція буде доступна на Youtube-каналі Інституту «Ткума» за посиланням.
Запрошуємо до перегляду!
Бібліотека Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» пропонує ознайомитися з публікаціями, присвяченими входженню Криму до складу України.
- Грицак Я.Й. К.: Генеза, Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: Навчальний посібник 2000. 360 с.
- Брехуненко В. К., Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле 2017 280с.