6 грудня 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У та Раднарком УСРР ухвалили постанову «Про занесення на “чорну дошку»” сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі».
Поняття «чорні дошки» в українській історії не нове і походе ще з часів Російської імперії. Щоправда, тоді вони використовувалось у навчальних закладах. Успішних учнів заносили на «червону дошку», а тих, хто відставав – на «чорну».
В роки Голодомору більшовицьке керівництво УСРР відновило цю практику. Але на той час бути занесеним на «чорну дошку» фактично означало колективний смертний вирок.
Уперше до цього механізму покарання радянська влада вдалася наприкінці осені 1932 р. 18 листопада вийшла постанова ЦК КП(б)У «Про заходи по посиленню хлібозаготівель». Населені пункти, які не виконали плани хлібоздачі заносили на «чорну дошку». На практиці це означало, що туди припинявся підвіз промислових товарів та вилучались попередньо завезені промтовари; особи, які не здали належної кількості зерна, обкладались м’ясним натуральним штрафом, у таких колгоспників, також, вилучали все раніше видане зерно; примусово дотерміново стягувалась заборгованість за кредитами.
Наступна постанова, від 6 грудня, ці заходи лише посилила. З цього моменту у відстаючих колгоспах припинялось оброблення земель машинно-тракторними станціями (МТС), вводилась практика «очищення», тобто арештів та висилки, так званого «петлюрівського і куркульського елементу», а також місцевого та радянського керівництва, яке не забезпечило виконання плану хлібозаготівель. Села оточували спеціальні загони з метою регуляції та припинення руху населення.
Зрозуміло, що після використання всіх цих заходів населені пункти, які потрапили на «чорні дошки» були приречені на повільне вимирання.
Ось як згадував цей момент, житомирянин Р. Пісний: «Завезли червону та чорну дошки. Тих, що не виконували податку і записані на чорну дошку, – судить трійка (суддя, прокурор, писар)». Присуджують виконати за 3 дні, а коли не виконає, – розпродають господарство. Вщент! До одягу включно!».
На «чорні дошки» заносились цілі райони, окремі районні установи, сільради, колгоспи або окремі колгоспники та одноосібники. 6 грудня 1932 р. була створена Всеукраїнська «чорна дошка», на яку, зокрема, були занесені села Вербки та Гаврилівка Дніпропетровської області.
Український дослідник цього більшовицького «винаходу», Георгій Папакін зазначає, що «Фактично режим «Чорних дошок» зводився до створення на території УСРР резервацій з умовами, несумісними з життям».
Переважно цей інструмент людиновбивства застосовувався в Радянській Україні та на Кубані.
Бібліотека Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» пропонує ознайомитися з наступними публікаціями, присвяченими Голодомору та «чорним дошкам»: