«Коли я на світанку в березні 1968 року із завмиранням серця стежив на мисі Кеннеді за стартом ракети, що несла корабель «Аполлон» у напрямку Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, по якій належало летіти нашим астронавтам: Боже мій!», – ці слова належать Джону Корнеліусу Губолту – одному з керівників «місячної» програми США. 1 липня 1969 р. американський астронавт Ніл Армстронг став першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця.
Небагато людей знають, що політ американської ракети «Аполлон–11» став практичним втіленням ідей українського інженера Юрія Кондратюка (1897–1942). Саме він розробив теоретичні підвалини майбутніх міжпланетних польотів, а також найекономічніший варіант подорожі людини на Місяць. Ще менше людей знають, що ця видатна постать мала й єврейське коріння.
Олександр Шаргей народився 21 червня 1897 р. в м. Полтава. Батько, Ігнат Шаргей (1873–1910) народився в м. Бердичів у єврейській родині, яка походила з теренів Литви. Родина Ігната неодноразово змінювала місце проживання, тому дитинство батька майбутнього винахідника пройшло на Полтавщині (у м. Зіньків), у Полтаві він закінчив гімназію.
На момент народження первістка Ігнат Шаргей навчався на фізико-математичному відділенні природничого факультету Київського університету Святого Володимира.
Мама Олександра, баронеса Людмила Львівна Шліпенбах, походила із знаної аристократичної родини шведського походження. Її прапрадідусь, Вольмар Антон Шліпенбах (1653–1721), генерал-майор шведської армії, брав участь у Північній війні та, на своє нещастя, потрапив у московський полон під час сумнозвісної Полтавської битви в липні 1709 р. Від 1712 р. – на службі у Московському царстві. Майже всі нащадки В. Шліпенбаха за чоловічою лінією обрали шлях військової кар’єри.
Заради шлюбу Ігнат Шаргей змінив віросповідання та перейшов у християнство. Проте сімейний союз студента та викладачки французької мови важко було назвати щасливим. Невдовзі після заміжжя і народження Олександра, у його мами розвинулося душевне захворювання. Тож, долею хлопчика опікувалась його бабуся за батьковою лінією – Катерина Даценко (Фрідріха Розенфельд) (1846–1917), акушерка за фахом[i]. Цікаво, що після смерті першого чоловіка вона вийшла заміж за полтавського земського лікаря Якима Даценка[ii] і також змінила віросповідання та відповідно й ім’я.
У 1916 р. Олександр Шаргей закінчив Другу полтавську чоловічу гімназію. Парадоксально, але цей заклад виявиться єдиним, чий навчальний курс Олександр опанує повністю. На жаль, на шляху спраглого до знань юнака раз по раз виникатимуть різноманітні перепони. У вересні 1916 р. він вступив до Петроградського політехнічного інституту, утім за два місяці був мобілізований до армії Російської імперії. Тривав вже третій рік Великої війни, а імперії потребували усе нових і нових вояків. Отримавши первинне офіцерське звання прапорщика, навесні 1917 р. О. Шаргей був направлений на Кавказ, де російська армія протистояла Османській імперії.
Вир російської революції підхоплює мільйони людей, зокрема й нашого героя, який у 1919 р. вже у складі так званих Збройних сил Півдня Росії повертається в Україну та найвірогідніше тікає з денікінської армії на теренах Київщини.
За сприяння мачухи отримує нові документи на ім’я Юрія Васильовича Кондратюка, 1900 року народження, уродженця Луцька. Швидше за все, таким чином молода людина прагнула остаточно порвати із своїм військовим минулим, а також приховати офіцерське звання та, що небезпечніше – сліди перебування в денікінській армії. Останнє за умов воєнного комунізму та червоного терору могло би стати смертним вироком.
Протягом 1921–1927 рр. Ю. Кондратюк змінив багато фахів та місць проживання, подолавши шлях від України, аж до далекого Новосибірська. Попри брак вищої інженерної освіти потяг до винахідництва потребував реалізації. Працюючи техніком на підприємстві «Хлібопродукт» Ю. Кондратюк створив проєкт унікального комплексу із сушки збіжжя «Мастодонт» місткістю до 13 тис. тон. Його особливістю було те, що будівля була споруджена винятково з деревини без використання цвяхів та інших металічних кріпильних виробів. Як бачите, минуло 100 років, але й донині московські урядовці скаржаться на брак «російських цвяхів». А тоді, за умов шаленого дефіциту, інженерні рішення Ю. Кондратюка були максимально ефективні та, як виявилося, й довговічні[iii].
Якби це не було правдою, то було б надзвичайно кумедним, бо творіння Ю. Кондратюка стало причиною його арешту в 1930 р. за обвинуваченням у свідомому шкідництві під час будівництва. Утім замість того, аби відправити обдарованого винахідника копати канали чи валити ліс, Ю. Кондратюка, як і деяких інших в’язнів-інженерів помістили у спеціалізоване закрите бюро з проєктування вугільних шахт[iv].
Ю. Кондратюк був надзвичайно енергійною і творчою людиною. Навіть сумний досвід не приборкав його ініціативність. У 1930–1932 рр. у складі групи новосибірських інженерів він подав на загальносоюзний конкурс проєкт вітрової електростанції. Ідеї Юрія Кондратюка та Миколи Нікітіна (у майбутньому – архітектора Останкінської вежі в Москві) надзвичайно зацікавили урядовців з Народного комісаріату важкої промисловості, які, врешті, добилися звільнення нашого героя з ув’язнення.
Від 1933 р. Ю. Кондратюк – співробітник Інституту промислової енергетики в Харкові. Саме тут він доопрацював остаточний проєкт електростанції, яка мала б бути побудована на горі Ай-Петрі на південному узбережжі Криму. Утім далі закладання фундаменту будівель справа не рушила, адже в 1938 р. напрям створення великих вітрових електростанцій був визнаний безперспективним. Ю. Кондратюк продовжив працювати у Проєктно-експериментальній конторі вітроелектростанцій, проте вже над проєктами значно менших масштабів.
Приблизно в 1933 р. на обдарованого винахідника звертає увагу інший видатний уродженець України Сергій Корольов, який тільки но обійняв посаду заступника директора новоствореного Реактивного науково-дослідного інституту. Утім Ю. Кондратюк від співпраці відмовився. Вірогідною причиною такого рішення могло бути побоювання ретельних перевірок з боку радянських каральних органів та виявлення його «білогвардійського» минулого. Життя непрямо підтвердило страхи Ю. Кондратюка, адже в 1938 р. вже самого С. Корольова, у майбутньому «батька радянської космічної програми», було заарештовано та засуджено до 10-річного терміну ув’язнення в таборі на Колимі.
Чим же був викликаний інтерес С. Корольова до особи Ю. Кондратюка?
Справа в тому, що постать останнього вже була відома у вузьких колах вчених-теоретиків космічних польотів. Ще в 1919 р. Ю. Кондратюк написав статтю «Тим, хто буде читати, аби будувати», в якій подав власне рівняння руху ракети, а також запропонував схему чотириступеневого літального апарату для космічних подорожей.
У 1929 р. він же написав і видав невеличку книжку «Завоювання міжпланетних просторів», в якій запропонував теоретичне рішення проблеми польоту із Землі до Місяця, а саме – найбільш енергетично вигідної траси космічного польоту, а також алгоритму його виконання. Згодом схема польоту отримала назву на честь свого автора – Траса Кондратюка.
Станом на 1939 р. Юрій Кондратюк проживав у Москві. Вже під час німецько-радянської війни добровільно вступив до підрозділів 21-ї Московської дивізії народного ополчення, воював (зокрема й в умовах оточення під Вязьмою) та загинув 25 лютого 1942 р. в Орловській області[v].
Постать видатного уродженця України відносно добре знана у світі. Утім ще від 1970-х рр. влада СРСР прагнула представити його саме як радянського (читай – російського вченого). Симптоматично, що в 1970 р. під час офіційного візиту американського астронавта, учасника місії з висадки на Місяць Ніла Армстронга, його повезли саме до Новосибірська до будинку, де мешкав видатний винахідник. Цікаво, що того ж року, тобто всього лише через чотири десятиліття, та сама радянська влада врешті спромоглася офіційно реабілітувати Ю. Кондратюка та визнати факт безпідставного арешту й засудження в 1930-му.
На щастя, пам’ять про Юрія Кондратюка живе не лише в Україні, але й в США – країні, що реалізувала ідеї українського інженера. На космодромі Канаверал (штат Флорида) є пам’ятник, а ім’я Юрія Кондратюка носить один із кратерів на зворотному боці Місяця. Від 1997 р. він також є патроном Національного технічного університету в його рідній Полтаві.
[i] Катерина Даценко (Фрідріха Розенфельд) народилася в Полтаві у сім’ї власника кустарної майстерні з виготовлення свічок. Після смерті свого першого чоловіка Бендита Шаргея вона повернулася з Бердичева на Полтавщину, а в 1882 р. вийшла заміж за Якима Даценка.
[ii] Названий дідусь Олександра, Яким Микитович Даценко (1856–1920) був достатньо помітної фігурою у громадських колах Полтави. Він тісно спілкувався зокрема й з відомими літераторами – Панасом Рудченком (Панас Мирний) (1849–1920), Володимиром Короленком (1853–1921) та ін.
[iii] Дерев’яний комплекс «Мастодонт» у м. Камень-на-Обі (Алтайський край, Російської Федерації) функціонував фактично до початку 1990-х рр. та, можливо, використовувався б й дотепер, якби не був знищений внаслідок пожежі.
[iv] Того самого року, коли Ю. Кондратюка було заарештовано, Вища Рада народного господарства СРСР спільно з ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління) ухвалили постанову «Про використання на виробництвах фахівців, засуджених за шкідництво». Іншими словами, документ започатковував систему науково-технічних в’язниць, які називалися в народі «шарашками», й існували в СРСР протягом усього періоду сталінського панування.
[v] У публікаціях, присвячених біографії Ю. Кондратюка (О. Шаргея) також можна зустріти ще одну версію закінчення його життя. Згідно з нею, у 1942 р. він потрапив у німецький полон, а згодом, у 1945–1952 рр., проживав у США під іншим прізвищем. Детальніше див., наприклад: Будівельник місячної траси: 10 цікавих фактів про Юрія Кондратюка https://universemagazine.com/budivelnyk-misyachnoyi-trasy-10-czikavyh-faktiv-pro-yuriya-kondratyuka/