Ян Козелевський (псевдонім – Карський) народився 24 червня 1914 р. у Лодзі (Польща) у багатодітній інтелігентній католицькій родині. У 1931 р. юнак приїхав до Львова (його старшого брата призначили комендантом воєводської поліції у Львові). У 1935 р. Ян закінчив юридичний факультет і дипломатичні студії у Львівському університеті ім. Яна-Казимира (нині – Львівський національний університет ім. Івана Франка) та невдовзі розпочав дипломатичну кар’єру в польському міністерстві іноземних справ.
На початку Другої світової війни, військовий підрозділ Карського був приєднаний до Краківської кавалерійської бригади. Після капітуляції Польщі, під час спроби втечі до Угорщини, Ян був взятий у полон червоноармійцями та переміщений до німецького табору для військовополонених у Радомі. Під час транспортування до іншого міста, Карський втік, повернувшись до Варшави, де разом із старшим братом Маріаном (який займав посаду шефа поліції у Варшаві) доєднався до польського руху Опору – Армії Крайової (далі – АК). Унікальна фотографічна пам’ять та уважність до деталей, які мав молодий чоловік, стали йому в нагоді на новій роботі – кур’єром між підпільним рухом та польським урядом у вигнанні, що базувався спочатку у Франції, потім переїхав до Лондона.
Перша його поїздка, що мала на меті ознайомитися з умовами радянської та німецької окупації, закінчилась невдало: хоча Карському вдалось знайти дорогу назад через кордон, разом із групою євреїв, які тікали від німецької окупації; проте ніхто у Львові не хотів з ним спілкуватися (через побоювання, що благородна місія могла бути радянською провокацією). Утім, деякі речі (наприклад, про щоденні приниження, масові депортації місцевих мешканців) йому вдалось дізнатися та зафіксувати.
Своєю завзятістю та старанністю Ян склав враження у польського уряду. Під час таємної поїздки до Словаччини, його захопили гестапівці та піддали жорстоким тортурам. Певний час він знаходився в госпіталі. Через серйозні травми Карський змушений був взятися за інший вид роботи. Так, у Кракові він прослуховував радянські радіопередачі та перекладав їх для підпільної преси. Наприкінці 1941 р. він повернувся до Варшави, де почав працювати в Бюро інформації та пропаганди АК.
На момент своєї надважливої місії у Лондоні (вересень 1942 р.) він вивчив абсолютно все, що міг про Голокост. Для нього, як і для більшості польських підпільників, особливим шоком від реалізації намірів нацистів стали винищення населення у Варшавському гетто влітку 1942 р.
Хоча першочерговою метою лондонського завдання було інформування польського уряду про стан підпільної діяльності у Польщі, але особистим пріоритетом для чоловіка було донесення реального стану справ про Голокост. Карський передав все, що побачив та проаналізував, польському прем’єр-міністру та президенту з проханням щодо інформування про це Ватикану, що було зроблено, але безрезультатно.
Карський також передав повідомлення від євреїв Варшави єврейським лідерам у Лондоні, зокрема Шмуелю Зігельбойму, члену національної ради польського уряду у вигнанні. Невдовзі після цього, у січні 1943 р. нацисти спробували депортувати ще кілька тисяч євреїв з гетто та зустріли збройний опір. Єврейське підпілля у Варшаві тоді почало планування повстання, що завершилось фактичним розгромом повстанців, проте їхній героїзм став відомим всьому світові.
У червні 1943 р. Карський з черговою особливою місією відправився до Вашингтону. На той момент, Польща вела фактично війну проти нацистської Німеччини та СРСР (останній, у квітні 1943 р. розірвав дипломатичні відносини – у відповідь на запити Польщі щодо необхідності проведення незалежного розслідування по Катинській справі). Відрядження мало сприяти виникненню певної симпатії до Польщі (після повстання в гетто) та допомогти американцям зрозуміти небезпеку від СРСР. Але для Яна це був також зайвий привід проінформувати громадськість про перебіг Голокосту.
Після таких публічних появ з високопосадовцями у різних країнах, вочевидь, кар’єра Карського як таємного кур’єра мала припинитися. Під час свого другого візиту до Вашингтону на початку 1944 р., він склав книгу, що за життя автора стала справжньою сенсацією – «Історія таємної держави». У цій публікації польський емісар виклав ту інформацію, якою володів, особливу увагу зосереджуючи на жахливому становищі польського єврейства. Упродовж цілого року він читав лекції, писав статті до газет та виступав на радіо щодо нацистської окупації Польщі, польського руху Опору та тяжкого становища євреїв під навалою нацистів.
Після війни Карський залишився у США, де почав працювати викладачем в Університеті Джорджтаун, захистивши кандидатську дисертацію (1952 р.). На посаді він залишався до 1984 р., вже маючи вищу академічну посаду – повного професора.
Понад 30 років після пережитого та побаченого на власні очі Карський зберігав мовчання. Але в 1978 р. він зробив виключення: на прохання французького режисера Клода Ланцмана, який знімав документальний фільм про Голокост, Ян погодився розповісти про пережите громадськості; восьмигодинне інтерв’ю стало своєрідною «другою місією» чоловіка через щирість та проникливість розповіді від безпосереднього учасника страшних подій.
У 1965 р. Ян зустрів Полу Ніренську, видатну польську танцівницю єврейського походження (ще у 1938 р. він вперше її побачив у Лондоні під час виступу), з якою невдовзі одружився. Обох пов’язувало спільне минуле – батьківщина, спогади про страшний геноцид та особисті трагедії (більшість родини Поли була знищена, зокрема, під час спроби втечі з окупованої Польщі). Але щасливе майбутнє так і не склалось: шлюб виявився бездітним, кожен займався вибудовуванням власної кар’єри. У 1992 р., хвора та втомлена від почуття невиправданих сподівань, Пола вчинила чергову (цього разу – вдалу) спробу самогубства.
Після смерті дружини Карський присвятив себе дослідницькій діяльності, зокрема в галузях історії та політичних науках, зокрема він завершив власну двотомну монографію «Великі держави та Польща 1919–1945 рр.: від Версалю до Ялти» – публікація, яка за словами її автора, «є втіленням долі Польщі у ХХ ст.».
За життя Ян отримав чимало почесних титулів та здобув пошану від урядів різних країн. Так, у 1982 р. Міжнародний інститут Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» удостоїв його звання «Праведника народів світу»; а згодом уряд Держави Ізраїлю та його рідне місто Лодзь надали Яну почесне громадянство (1994 р.). «…У певному сенсі я також став частиною єврейської громади…. А тепер я, Ян Карський, за народженням Ян Козелевський – поляк, американець, католик – також став ізраїльтянином» – підкреслив Ян у своїй емоційній промові під час вручення шанобливої відзнаки.
У 1988 р. Карського було номіновано на Нобелівську премію миру. У 2012 р. він отримав Президентську медаль свободи від президента США Барака Обами (посмертно).
Ян Карський помер 13 липня 2000 р. у США.