Мане (Еммануїл) Лейзерович Кац народився 17 червня 1894 р. в м. Кременчук Полтавської губ. в ортодоксальній єврейській родині. Незважаючи на переконання батька, який був шамесом за фахом (служкою, відповідальним за адміністративно-господарську роботу в синагозі), що він має продовжувати релігійні традиції, хлопчик вирішив будувати власний, мистецький шлях. Спочатку він навчався в Київському художньому училищі (нині не існує; частково збереглась будівля, реконструйована після завершення Другої світової війни, на вул Бульварно-Кудрявській, 2). У 1913 р. переїхав до Парижа з метою навчання в Національній вищій школі витончених мистецтв (École des Beaux-Arts) та відвідував заняття Фернана Кормона – французького педагога, художника, літографа (серед його учнів – Анрі де Тулуз-Лотрек, Вінсент ван Гог та інші провідні майстри). Мане-Кац потоваришував з видатними митцями – Паблом Пікассо та Хаїмом Сутіним, які надихнули художника на перехід від академічного стилю до яскравішої, експресивної техніки.
Мане-Кац був тісно пов’язаний з Паризькою школою – видатним творчим напрямком, що виник на початку ХХ ст. Це не була формальна інституція, скоріше група майстрів-іммігрантів, які оселилися в Парижі, епіцентрі напрямку авангард. Чимало з тих митців були євреями-вихідцями зі Східної Європи та виконували ключову роль у просуванні цього руху поза межами однієї країни. Більшість митців цього напрямку були певною мірою відлюдниками, які втекли від поневірянь або переслідувань, та знайшли в Парижі місце для власного вираження. Рух об’єднував кілька стилів, серед них – кубізм, фовізм, сюрреалізм та експресіонізм. Часто цей творчий напрямок пов’язували з такими постатями як Амедео Модільяні, Марк Шагал, Хаїм Сутін, Пабло Пікассо та Фернан Леже.
Творче середовище допомогло молодому художнику виробити власну неповторну техніку – вільні жестикуляційні мазки, насичені кольори (т. зв. «жестові картини»). Мане-Кац зосередився виключно на єврейській тематиці, багато уваги приділяв образам рабинів, митців (музикантів та поетів), полюбляв і пейзажну тематику.
Після початку Першої світової війни Мане-Кац, розчарований відмовою служити в Іноземному легіоні (через замалу статуру), повернувся на терени України й залишався тут під час Лютневої революції та більшовицького перевороту. Невдовзі його призначили професором Школи образотворчих мистецтв у Харкові. Він подорожував до Баку, Тіфлісу, Москви, Мінську та Варшави, а згодом знову поїхав до Парижа, де залишився надовго. У французькій столиці Мане-Кац почав малювати зображення, зібрані під час його життя у штетлах. У 1928 р. він здійснив свою першу подорож до Ерец-Ісраель для відвідування Єрусалима. Надалі такі подорожі відбувались майже щороку та охопили фактично всі країни Близького Сходу.
Уперше митець здобув міжнародне визнання в 1931 р. – саме тоді його робота «Стіна Плачу» була удостоєна золотої медалі на Всесвітній виставці в Парижі.
Серед інших відомих робіт Мане-Каца – «Рабин», «Наречена», «Пурім» та «Єврейське весілля», що відображають духовне та культурне багатство юдаїзму. На думку багатьох дослідників творчості митця, у цих творах художник майстерно поєднав колір і світло, що надало яскравості зображуваним емоціям та ритуальним діям єврейської громади.
Один із маловідомих, але цікавих фактів, пов’язаних з митцем – його пристрасть до колекціонування єврейських ритуальних предметів, що часто слугували натхненням для його картин. Так, серед особистих надбань художника були корони Тори, менори та інші предмети. Втім, через виключну щедрість Мане-Каца, ці предмети довго не затримувалися в його особистій колекції, а передавалися як пожертва на підтримку єврейських громад у різних містах.
Отримавши французьке громадянство, початок Другої світової війни Мане-Кац зустрів, працюючи санітаром у військовій школі в Парижі. Пізніше він був заарештований нацистськими солдатами в Руані, але йому вдалося втекти та згодом дістатися США. Там художник доєднався до групи «Франція назавжди»[1]. Після звільнення Франції Мане-Кац оселився в Парижі, водночас продовжуючи свої насичені емоціями подорожі.
Свою громадську позицію художник доведе ще раз у 1948 р. Під час Війни за незалежність Держави Ізраїль у Тель-Авіві мала проходити виставка його робіт. Незважаючи на активні бойові дії та готовність музею перенести на іншу дату цей захід, виставка відбулась. Це був один із засобів підтримки молодої єврейської держави в боротьбі за власне становлення.
Решту свого життя та творчої діяльності впритул до смерті 8 вересня 1962 р. в Тель-Авіві Мане-Кац провів, подорожуючи між Державою Ізраїль та Францією.
У 1958 р. мер м. Хайфа Аба Хуші, вражений творчістю Мане-Каца, надав будівлю на горі Кармель для розміщення його робіт. Після смерті митця це місце стало Музеєм, присвяченим талановитому художнику.
Роботи майстра зберігаються у провідних музеях світу, зокрема в колекціях Музею сучасного мистецтва в Монреалі, Метрополітен-музеї в Нью-Йорку, Галереї Тейт у Лондоні тощо.
У Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» представлені дві цікаві непересічні роботи майстра – «Скрипаль» та «Єврей у капелюсі». Вони є свідченням особливого, більш зрілого, творчого напрямку Мане-Каца, – скульптури. Одна з улюблених тем художника – життя єврея у штетлі, емоції та настрій жителів маленьких містечок Східної Європи, які глибоко пережиті самим автором та майстерно викладені в його роботах.
[1] Асоціація французьких чоловіків і жінок, які проживали в США, створена в 1940 р. в Нью-Йорку на підтримку генерала де Голля у битві проти нацистської окупації та режиму Віші. Мала на меті збереження партнерських відносин між Францією та США у справі свободи й демократії.