Ісая Шайко Гранах (пізніше відомий як Александр Гранах) народився 18 квітня 1890 р. в селищі Вербівці сучасної Івано-Франківської області в багатодітній єврейській родині пекарів. Змалечку він працював – спочатку у свого батька, пізніше – як найманий працівник у Заліщиках і Станіславові (нині Івано-Франківськ).
Поштовх до вибору акторської стезі в юнака виник у підлітковому віці – після відвідування Львівського єврейського театру. Два роки потому, коли Ісаї виповнилося 16, він утік до Берліна для втілення своєї мрії. Втім спершу він брався абсолютно за будь-яку роботу (працював пекарем, продавцем, найманим працівником на фабриках тощо); паралельно вивчав німецьку мову та грав у місцевому єврейському театрі. Згодом юнак вступив до акторської школи відомого театрального реформатора Макса Райнгарда. Там він випадково (як запасний актор) отримав першу знакову для себе роль Гамлета, за якою прославився в місцевому середовищі.
Однак Перша світова війна загальмувала його творчий шлях. Протягом 1914–1918 рр. А. Гранах служив в австрійській армії, згодом потрапив в італійський полон і втік.
З 1919 р. він повернувся у світ кінематографа, відразу отримавши ролі у двох німецьких картинах (не збереглись до наших днів) – «Золота книга» та «Кохання – циганське дитя». Але найпомітнішою на той час роллю для Александра Гранаха стала роль маклера Кнока у фільмі жахів «Носферату. Симфонія жаху» (1922 р., реж. Ф.-В. Мурнау). Сам актор настільки майстерно перевтілився у свій персонаж – у напівбожевільного старого, що і сьогодні викликає захоплення. У другій половині 1920-х рр., через відсутність помітних ролей у кіно, А. Гранах займається театральним мистецтвом. У 1934 р. він грає в Берлінському театрі, виконавши роль своєї мрії – єврея-лихваря Шейлока у «Венеційському купці» Ця роль принесла йому славу і визнання в артистичних та інтелектуальних колах єврейської Варшави. Розуміючи неоднозначність свого героя та суперечливе ставлення до автора цієї п’єси з боку єврейської інтелігенції, А. Гранах у своїй прем’єрній промові зазначив, що «Шекспір був антисемітом, але геній у ньому захищав євреїв так, як їх ніколи раніше не захищали».
Після приходу до влади нацистів Александр через Польщу втік до Радянського Союзу. Він змушений був покинути свою дружину, акторку берлінського театру, яка згодом переїхала до Швейцарії (як дружина єврея, вона вважалась «неблагонадійною»). Увесь час розлуки Александр постійно писав їй листи; до початку Другої світової війни їм ще двічі вдалося перетнутися (у Москві та Швейцарії). Перебуваючи в СРСР, А. Гранах зіграв помітні ролі у художніх фільмах «Останній табір» (циганського лідера Данила) та «Борці» (лідера Болгарської компартії Георгія Дімітрова). Також активно гастролював з єврейським театром територіями сучасних Польщі, Литви та Білорусі. У 1937 р. А. Гранах зустрівся з кінорежисером Олександром Довженком, з яким обговорив можливу співпрацю. Водночас, А. Гранах проводив лекції з акторської майстерності в Києві. У цьому ж місті його заарештували за підозрою у шпигунстві (на користь нацистської Німеччини). Завдяки втручанню відомого німецького письменника Ліона Фейхтвангера (останній особисто звернувся до Й. Сталіна) та, за деякими даними, і дружини В. Молотова Поліни Жемчужної, актор був звільнений.
Отримавши румунську візу на виїзд, А. Гранах опинився у Швейцарії, звідки зрештою емігрував до США. Пригнічений тривожними новинами (про неможливість дружини переїхати до нього, відсутність інформації про долю сина Гада від першого шлюбу, який переїхав в Ерец-Ісраель напередодні встановлення гітлерівської влади в Німеччині), Александр вирішує повністю присвятити себе акторському мистецтву. Для цього він відвідує курси англійської мови. Так, у 1939–1942 рр. Александр зіграв кілька помітних ролей у стрічках «Ніночка», де його колегою була видатна американська акторка Грета Гарбо; «Жанна де Озарк» та «Жанна Паризька». Цікаво, що всі ці стрічки певним чином висміювали нацистський і фашистський режими, а сам Гранах талановито та з гумором (!) втілив ролі нацистських чиновників. Особливе місце в його біографії посів фільм «Кати теж помирають» (1943 р.), визнаний кінокритиками однією з найкращих стрічок американської антинацистської пропаганди. Александр з’явився вже в трохи звичному для себе амплуа – інспектора гестапо Грубера, яскраво втіливши неголовну роль.
Блискавична кар’єра А. Гранаха раптово обірвалась 14 березня 1945 р. – актор помер після видалення апендициту.
Творча спадщина Александра Гранаха не обмежилась лише театральними постановками та художніми фільмами. Він залишив після себе автобіографічний роман «Ось іде людина» (1945 р., вперше виданий німецькою), присвячений його батьківщині – Галичині та зокрема, містечку Вербівці. Описуючи життя своєї родини, А. Гранах висвітлив й особливості співіснування різних народів у цьому регіоні.
«...Галицька земля щедра і багата. Вона дає олію, жовтий тютюн, важку, мов олово, пшеницю; її багатство – старі мрійливі ліси, ріки, озера, а передовсім гарні, здорові люди: українці, поляки, євреї. Вони всі подібні до себе, незважаючи на різні обряди та звичаї...»