Майбутній письменник народився в містечку Копиль Слуцького повіту Мінської губернії у традиційній єврейській родині. Як і багато однолітків, Шолом-Яків отримав релігійну освіту: спочатку в місцевому хедері, а згодом – у слуцькій єшиві. За даними його біографів, саме періодом навчання в єшиві датовані літературні дебюти юнака – вірші івритом, в яких він оспівував місцеві краєвиди, що були недосяжними для студентів, замкнених у стінах єшиви.
У 1850 р. помирає батько Шолом-Якова. Його мати виходить вдруге заміж, і хлопець отримує бажану свободу, а радше – відсутність прискіпливої уваги з боку рідних. Приблизно в 1854 р. Шолом-Яків у синагозі Копиля знайомиться з місцевим волоцюгою Авремплом (Авраамом) Кривим. Його оповідки про мандри Литвою, Білоруссю і Україною настільки захоплюють юнака, що той приєднується до Авремпла Кривого. Протягом наступних чотирьох років Шолом-Яків фактично пішки обходить Волинь і Поділля та карбує образи єврейського штетлового життя у межах cмуги осілості.
Саме на Поділлі, у Кам’янці, відбувається знакова для молодої людини зустріч із Авраамом Бер Готлобером (1811–1899) – єврейським поетом, письменником і перекладачем, а також громадським діячем – великим ентузіастом розвитку єврейської світської освіти. У тому числі й за допомогою А. Б. Готлобера Шолом-Яків готується до складання іспиту на право викладати в єврейському казенному училищі Кам’янця. Цей навчальний заклад був частиною мережі державних закладів освіти, створеної в 1844 р. Увага до єврейської освіти з боку влади Російської імперії була продиктована прагненням відірвати молодь від традиційного релігійного виховання та одночасно контролювати діяльність єврейських спільнот. З іншого боку, у самому єврейському середовищі зростала кількість прихильників світської емансипації (т. зв. «Гаскали»), неможливої без якісної світської освіти. Власне, А. Б. Готлобер таким і був. Він посприяв здібному юнакові (вже не Шолом-Якову, а Соломону Мойсейовичу Абрамовичу – відповідно до запису в новенькому вчительському свідоцтві) в отриманні у 1856 р. позиції викладача єврейського казенного училища.
Саме як викладач майбутній письменник пише свої перші статті, присвячені завданням єврейської світської освіти, перекладає з німецької на іврит юридичні та природничі праці тощо. Своєрідною трибуною для його публіцистики виступає івритомовна газета «Га-Магід» («Проповідник»).
У 1858 р. С. Абрамович переїжджає до Бердичева. Саме на цей час припадає важлива не лише для молодого вчителя, але й загалом єврейської літератури Російської імперії, подія. У 1860 р. в Одесі була заснована івритомовна газета «Га-Меліц» (з івр. – «Захисник»), що, на думку її засновника Олександра Цедербаума (1816–1893), мала стати посередником між державою, прихильниками єврейської культурної емансипації та релігійними колами єврейських громад. За кілька років газета починає видавати їдишомовний додаток «Койл а-Мевассер» (з їдиш – «Голос, що віщує») для єврейської бідноти, рідною мовою якої був саме їдиш. Протягом короткого часу наклад додатку перевищив показники івритомовної газети, а для С. Абрамовича наочно засвідчив, що саме їдиш є єврейською народною мовою.
У 1864 р. на сторінках «Койл а-Мевассер» частинами починає з’являтися перша повість майбутнього фундатора їдишомовної літературної традиції – «Дер кляйне меншеле» (з їдиш – «Маленька людина»). Твір було підписано ім’ям Менделе Мойхер-Сфорім (з їдиш – «Менделе-книгоноша»). Так юнацька любов до мандрівок і писаного слова поєдналися у третьому за ліком імені майбутньої зірки єврейської літератури.
Аналіз творчості М. Мойхера-Сфоріма важко вмістити у формат невеличкого повідомлення. Утім, дозволимо собі коротку та одночасно суб’єктивну оцінку. Більшість його творів належали до значно ширшої течії т. зв. народницької літератури, яка прагнула, з одного боку, достатньо реалістично показати обставини життя простого люду, а з іншого – підкреслити в романтичному ключі його (народу) дух, що прагне до визволення з пут соціального, національного та культурного поневолення. «Маленька людина» (1864), «Мандри Беньяміна Третього» (1878), «Батьки і діти» (1868), «Фішка кривий» (1869), а також гостросоціальна п’єса «Ді Таксе, одер Ді Банде штот ба алей тойвес» (з їдиш – «Такса, або Банда міських благодійників») (1869) складають своєрідний літературний канон письменника, а його творчість загалом надихає майбутнє покоління митців слова, зокрема й Шолом-Алейхема (1859–1916).
У 1869 р. М. Мойхер-Сфорім переїжджає до Житомира, а згодом, у 1881 р., – до Одеси, де очолює новостворену Талмуд-тору – релігійне училище реформістського типу. Фактично Одеса перетворюється на головне місто життя, яке автор залишить лише в 1905–1907 рр. – період російської революції та єврейських погромів.
Видатний єврейський письменник помер 8 грудня 1917 р. За десять років – у 1927 р. – його іменем був названий Всеукраїнський музей єврейської культури в Одесі. До речі, розміщувався він у будинку, в якому тривалий час мешкав М. Мойхер-Сфорім. Музей ще до початку німецько-радянської війни встиг пережити період закриття (1934–1940 рр.), але остаточно інституція була знищена в часи румунської окупації міста.
26 липня 2024 р. в одній із центральних міських дільниць Одеси на честь «дідуся єврейської літератури» було названо площу.