Історія Галичини можливо найбільш яскраво відбиває трагічний досвід довгого українського ХХ ст. Терени регіону були ареною двох світових воєн, українсько-польського збройного і політичного протистояння, її мешканці уповні скуштували «принади» тоталітарних окупацій (нацистської і совєцької), а окремі її групи стали жертвами злочину ХХ ст. – геноциду.
Окрім безумовно драматичного і трагічного тла історії, Галичина в той самий час подарувала світу приклади найвизначніших досягнень у різних царинах людської творчості та поступу. Станіслав Лем, Роалд Гоффман, Бруно Шульц… Цей перелік імен видатних діячів літератури, мистецтва і науки можна продовжувати. Утім сьогодні ми хотіли згадати про Галичину, як місце формування людини, яка змінила уявлення про міжнародне право та межі його застосування – сера Герша Лаутерпахта (1897–1960).
Герш Лаутерпахт народився 16 серпня 1897 р. у м. Жовква (нині Львівської області). Розпочавши навчання у місцевій гімназії, у 13-річному віці він разом із родиною переїхав до Львова, де і завершив гімназійний курс.
Протягом 1915–1918 рр. юнак навчався на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира (нині – Львівський національний університет імені Івана Франка). Останні роки навчання у львівський Alma mater припали на період занепаду Австро-Угорської монархії, відновлення Польської та Української незалежності. Львів, як одне із найбільших міст східних околиць габсбурзької імперії обіймав сакральне місце як для польського, так і українського державних проєктів. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. супроводжувалася не лише збройним протистоянням двох сторін, але й ганебними прикладами злочинів проти цивільного населення. Одним із них стали події сумнозвісного Погрому у Львові у листопаді 1918 р.
Герш Лаутерпахт був не лише очевидцем цих подій, але й певною мірою безпосереднім учасником. Так, зокрема, він виконував роль перекладача спеціальної комісії Версальського мирного комітету, покликаної вирішити суперечки між двома найбільшими етнічними групами Східної Галичини – українцями й поляками.
Дотепер дискусійним залишається питання, чи Г. Лаутерпахту вдалося завершити курс навчання у Львівському університеті. Згадуючи цей період, він вказував, що скласти випускні іспити йому не вдалося через «обмеження, які були встановлені для студентів юдейського віросповідання»…
Так чи інакше, він продовжив здобуття юридичної освіти у Відні, а згодом у Лондоні. Саме Англія стане для Г. Лаутерпахта і новою домівкою, і місцем його реалізації як міжнародного юриста – практика і вченого-теоретика. У 1927 р. він здобув докторський ступінь у Лондонській школі економіки та дуже скоро набув реноме одного із найбільш перспективних вчених у галузі міжнародного права. У 1933 р. друком виходить робота Г. Лаутерпахта «Функція права у міжнародній спільноті» (“The Function of Law in the International Community”), що була визнана однією з найзнаковіших книг у галузі міжнародного права міжвоєнного періоду.
Від 1938 р. Г. Лаутерпахт обіймав професорську посаду у престижному Кембридзькому університеті, якому присвятив майже двадцять років свого життя. Друга світова війна, що розпочалася за рік, була предметом постійної уваги вченого-юриста. З одного боку, у Жовкві, що протягом 1939–1941 рр. встигла побувати під німецькою, совєцькою і знову ж німецькою окупацією, перебувала частина його родини. Г. Лаутерпахт не знав подробиці трагедії, що розгорнулася у рідному місті, утім, навряд чи плекав ілюзії стосовно намірів нацистів відносно євреїв. З іншого боку, війна, нацистська політика на окупованих Німеччиною територіях привертала його увагу як предмет вивчення та розробки механізмів запобігання подібним трагедіям у майбутньому. Г. Лаутерпахт розвинув і просував ідею виокремлення категорії «злочинів проти людяності» в окремий вид діяння, що заслуговує на особливу судову процедуру, незалежно від норм національного права. Саме під цю категорію злочинів підпадали дії лідерів нацистської партії, військових очільників гітлерівської Німеччини. Професор Г. Лаутерпахт був дотичний до Нюрнберзького процесу, зокрема брав участь у розробці Статуту трибуналу, виступав одним з асистентів прокурора з британського боку та редагував кінцевий варіант обвинувального висновку щодо міжнародних злочинців.
У повоєнний період Г. Лаутерпахт представляв інтереси Великої Британії у Міжнародному суді, був членом Комісії ООН з міжнародного права. Як і багато інтелектуалів з-поміж європейських євреїв, яким вдалося вижити під час нацистського геноциду, Г. Лаутерпахт намагався осмислити значення Голокосту та сформулювати правові механізми запобігання подібним злочинам у майбутньому.
Г. Лаутерпахт був одним із творців повоєнної концепції прав людини, що згодом була закріплена у Статуті ООН (однією з цілей її діяльності є захист прав людини) та у низці документів, що побачили світ у 1940–1950-х рр.
Вчений підтримав ідею створення незалежної Держави Ізраїль на Близькому Сході. Зокрема, на прохання єврейської сторони брав участь у розробці тексту Декларації незалежності Ізраїлю, що фактично документально проголосила про появу нової держави на мапі.
Уродженець Жовкви, якому вдалося зробити карколомну академічну кар’єру, був майже невідомий на своїй батьківщині. Відновленню його імені сприяла поява у 2017 р. книги британського юриста Філіпа Сендса «Східно-Західна вулиця», присвяченої історії життя Г. Лаутерпахта та іншого відомого юриста-міжнародника, випускника юридичного факультету Львівського університету – Рафаеля Лемкіна (1900–1959). Останній фактично став автором правової концепції геноциду – «злочину злочинів». На жаль, науковий здобуток Р. Лемкіна і Г. Лаутерпахта є надзвичайно актуальним для сучасної України, громадяни якої потерпають від злочинів російських військових та окупаційної влади.
Певний час тому, директорка Музею д-р Ірина Радченко присвятила постаті Г. Лаутерпахта відео, яке доступне для всіх, хто підписався на наш Youtube канал.