22 березня 1917 р. в Києві народилася Зузанна Поліна Ґінцбург, відома під своїм творчим псевдонімом – Зузанна Ґінчанка – польська поетеса єврейського походження, активна діячка жіночого руху Другої Речі Посполитої. Дитинство та юність майбутньої поетки пройшли у Рівному, де мешкала її бабуся – Клара Санберг. Саме вона опікувалася дівчинкою після того, як її батьки розлучилися.
У 1935 р. Зузанна Ґінчанка вступила до Варшавського університету, проте через хвилю антисемітизму, так і не закінчила навчання. Попри це дівчина вже мала славу обдарованої поетеси. Літературні дебюти З. Ґінчанки припадають ще на час її навчання у Рівненській гімназії, проте загальнопольську славу їй приносить участь у конкурсі провідного літературного видання Польщі – „Wiadomości Literackie” (з пол. «Літературні новини»). До речі, ініціатором участі Зузанни в конкурсі виступив інший польський поет єврейського походження – Юліан Тувім. У 1936 р. була опублікована єдина за життя поетеси збірка віршів – „O centaurach” (з пол. «Про кентаврів»).
Вибух Другої світової війни застає З. Ґінчанку в гостинах у бабусі Клари. Остання робить усе, аби допомогти онуці та переправляє її до Львова. У період радянської окупації (1939–1941 рр.) Зузанна вступає до Спілки радянських письменників, друкує окремі твори у польськомовних газетах Львова.
З початком німецько-радянської війни та встановленням нацистської окупації дівчина переховується у Львові, а згодом – у Кракові. На початку 1944 р., за доносом сусідів, Зузанна Ґінчанка була заарештована гестапо. Дата страти «Фатальної жінки», «Зірки Сіону», «прекрасної Суламіф», як її називали прихильники, невідома, але найімовірніше це сталося навесні того ж року.
Дослідники творчості З. Ґінчанки говорять про те, що вона не припиняла писати й за часів нацистської окупації. На жаль, незрозуміло чи вцілів її творчий доробок цього періоду. Утім, саме в 1942 р. вона написала вірш „Non omnis moriar” (з лат. «Ні, вся я не помру»)[1] – твір, що є одним із поетичних символів Катастрофи на окупованих теренах України. У повоєнний час вірш став одним із доказів на судовому процесі проти львів’янки Зофії Хомінової – консьєржки будинку, в якому у 1941–1942 рр. переховувалась поетеса. Саме Хомінова написала кілька доносів, унаслідок яких З. Ґінчанку було викрито і лише дивом їй вдалося тоді порятуватися.
Non omnis moriar
Non omnis moriar – моя горда вітчизна,
Луки моїх скатертей, фортеці шаф важенних,
Широкі простирадла, коштовна білизна
І сукні, ясні сукенки залишаться після мене.
Я тут не маю нікого й нічого у спадку,
Хай же юдейські речі долоня твоя затопче,
Хомінова, львів’янко, розторопна дегенератко,
Хижа стукачко, матере фольксдойча.
Твоє, хай твоїм і послужить, бо навіщо – комусь-то?
Мої рідні – не лютня, не порожнє імення.
Пам’ятаю про вас. Коли йшла ота муштра,
Пам’ятали ж про мене. Згадали ж про мене.
Хай же друзі мої, при бокалі засівши,
Поминають мій скон і свої також статки:
Килими й покривала, полумиски грішні,
Нехай п’ють цілу ніч, а як світляна латка
Зблисне в небі, шукати йдуть злота і перснів,
У диванах, матрацах і в килимах перських.
O, з яким же запалом візьмуться до праці!
Віхті кінського волосся й сіна найперше,
А затим подушок і перин оболоки
Пристануть до рук, ніби крила, а зранять, як терня.
То кров моя зліпить пір’їни із пухом вологим
І окрилених раптом у янголів оберне.
Цей переклад „Non omnis moriar” створений українським літературознавцем, доктором філологічних наук, професором Ярославом Поліщуком. Саме йому належить заслуга повернення чи навіть відкриття Зузанни Ґінчанки та її творчості українському читачеві. Пропонуємо Вам ознайомитися з однією з його статей, присвячених поетесі, за посиланням.
У бібліотеці Музею Ви зможете знайти єдину збірку віршів З. Ґінчанки, видану українською, а детальніше про перебіг її життя дізнатися з відео, авторства нашої наукової співробітниці Марини Стрільчук.
[1] Рядок із вірша римського поета Горація “Exegi monumentum”.