На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! –
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Павло Тичина «Пам’яті тридцяти», 1918 р.
Здавалось би, заяложене літературне кліше про небезпеку невивчених уроків історії гостро відлунює нині під час чергової війни українського народу за власну Свободу та право жити в незалежній Українській державі.
106 років тому українці різного етнічного й соціального походження та релігійного визнання безпосередньо зіткнулися з неприкритим виявом Зла – російськими більшовицькими загонами, які прагнули знищити саму ідею української державності разом з її носіями. Тоді, як і нині, на захист своєї Батьківщини стали ті, для кого Свобода і Незалежність не були лише словами, а насамперед – внутрішньою потребою, прагненням, що спонукає до дій.
29–30 січня 1918 р. поблизу станції Крути на Чернігівщині (нині Ніжинський р-н Чернігівської обл.) підрозділи армії Української Народної Республіки, а саме вояки 1-ї української юнкерської школи імені Богдана Хмельницького, Студентського куреня, загонів Вільного козацтва, а також охорони залізниці вступили в бій із загонами російських більшовиків. Попри значну чисельну перевагу ворог протягом десяти годин безуспішно штурмував невеличку залізничну станцію на шляху до української столиці. Лише надвечір 30 січня, після відходу українських воїнів, більшовикам вдалося захопити Крути. Як і нині, російська армія зневажила звичаї війни та, після катувань, стратила українських воїнів, які потрапили в полон.
Завдяки мужності захисників Крут вдалося пригальмувати наступ російських військ та дозволити підрозділам армії УНР придушити пробільшовицьке повстання у самому Києві.
За сто років по тому Сили оборони України знову стали на захист країни від спадкоємців більшовицького тоталітаризму та зупинили варварську навалу, що прагнула захопити українську столицю. Протягом 28 лютого – 1 березня 2022 р. підрозділи Збройних Сил України, територіальної оборони завдали втрат російським військам та змусили агресора заплатити високу ціну за прагнення знищити Свободу.
З-посеред тих юнаків, хто у січні 1918-го боронив нашу Незалежність під Крутами, лише одна людина побачила відновлення незалежної Української держави. Матвій Данилюк (1892–1994), у 1918 р. – юнкер 1-ї української юнкерської школи імені Богдана Хмельницького, був свідком практично всіх буремних подій, які припали на долю нашої країни у ХХ ст. Його троє синів боролися з нацизмом під час Другої світової війни, а правнук, – Володимир Іщук, – у 2014 р. добровольцем став на захист територіальної цілісності України під час російської агресії на Сході України. 26 серпня того ж року він загинув під час боїв за м. Іловайськ.
Подвиг оборонців Крут – символічне нагадування про те, чим є нинішня війна за Українську Незалежність та одночасно застереження від забуття болючих уроків історії.