«Батьківщину не можна придбати за гроші або завоювати за допомогою меча. Ти повинен створити її важкою працею»

1 грудня 2023 р. виповнюється 50 років з дня смерті Давида Бен-Ґуріона, одного із фундаторів Держави Ізраїль, який безпосередньо вплинув на вирішення ключових питань та формування основних інститутів держави. Майбутній політик, чиє справжнє ім’я було Давид Грін, народився 16 жовтня 1886 р. в м. Плонськ (сучасна Польща) у родині активних діячів сіоністського руху (зокрема, його батько був одним із лідерів руху «Ховевей Ціон»). Юний Давид навчався в хедері, серед засновників якого був його батько. Вже тоді хлопчик захопився ідеями сіонізму, беручи участь у різноманітних молодіжних гуртках. Переїхавши до Варшави (де намагався безуспішно вступити до Технологічного коледжу імені Іполіта Вавельберга, сучасний Варшавський технологічний університет; пізніше – приватної технологічної школи), Давид почав цікавитися поєднанням ідей сіонізму із соціалізмом та незабаром приєднався до руху соціалістичного сіонізму «Поалей Ціон», наскрізною ідею якого було відродження Ізраїлю та створення сільськогосподарських поселень. Вже невдовзі юнак емігрував до підконтрольної на той час Османській імперії Палестини і працював у єврейських сільськогосподарських поселеннях, зокрема в Галілеї (північний регіон), де прийняв нове прізвище «Бен-Ґуріон» (на честь лідера юдейського Опору в римській провінції Юдея Йосифа бен Ґоріона/Ґуріона; також в пер. з івриту означає «левеня»). На початку Першої світової війни, через свою занадто активну сіоністську діяльність, був заарештований турецькою владою та депортований за межі Палестини. Зрештою, Давид опинився у Нью-Йорку (США), де зустрів свою майбутню дружину Пауліну Монбаз та одружився. Молодята мешкали в США недовго, і невдовзі повернулися до Палестини, що на той час вже перебувала під британським мандатом.Певною наснагою для подальшої боротьби Бен-Ґуріона за створення незалежної єврейської держави стало прийняття Декларації Бальфура – офіційного документу британської влади щодо необхідності створення для єврейського населення «національного осередку» в Палестині. Для молодого активіста поняття «національний осередок» було кроком до політичної незалежності, задля цього, на його думку, треба було пришвидшити єврейську імміграцію до Палестини та створити «ядро» для формування держави. Таким ядром став Гістадрут – конфедерація єврейських робітників у Палестині, заснована та певний час очолювана Бен-Ґуріоном. Так розпочався його шлях як успішного політичного діяча. 10 років потому, кілька робітничих фракцій заснували «Мапай» – Ізраїльську робочу партію на чолі з Бен-Ґуріоном. Невдовзі його обрали головою Єврейської агенції.Напередодні Другої світової війни та Голокосту, у зв’язку із суворими обмеженнями на єврейську імміграцію, Бен-Ґуріон закликав єврейську громаду виступити проти подібної лінії британського уряду; водночас, закликав приєднуватися до союзницьких армій. Його зусиллями було організовано підпільну агенцію для нелегального перевезення євреїв, які тікали від Голокосту до Палестини. Але паралельно політик вів активні перемовини з американськими просіоністськи налаштованими колами щодо підтримки ідеї створення єврейської держави в Палестині після війни, зрештою зафіксованою в офіційному документі – Білтморській програмі 1942 р.Після Другої світової війни політик очолив боротьбу (зокрема, збройну) проти існуючої британської підмандатної системи в Палестині, проте засудив радикальні угруповання, що вчиняли терористичні акти проти британських офіційних осіб.14 травня 1948 р. давноочікувана мрія єврейського народу та, зокрема, Бен-Ґуріона, була реалізована. «Ми заявляємо про створення Єврейської держави в Ерец-Ісраель» – ключова фраза із тексту Декларації про створення Держави Ізраїль, яку зачитувала людина, чиє життя найтіснішим чином було пов’язано із роками боротьби, жертовності та наполегливості щодо втілення цієї ідеї. Невдовзі Бен-Ґуріон став прем’єр-міністром та міністром оборони Ізраїлю. На своїх посадах він дотримувався стійкого переконання в необхідності формування єдиної потужної армії як суспільної інституції, що певним чином зможе нівелювати різницю між вихідцями з різних єврейських громад (одне з чисельних та болючих питань перших років існування єврейської держави). Так народилася Армія оборони Ізраїлю, або ЦАХАЛ, що стала певним символом боротьби ізраїльської нації за свою ідентичність та ефективною силою проти ворожого вторгнення.Бен-Ґуріон зіткнувся з гострими внутрішніми проблемами (зокрема, асиміляція євреїв, які прибували з різних країн; заселення пустельних земель; створення системи єдиної освіти) та складною зовнішньополітичною ситуацією, передовсім – постійним станом війни з арабськими сусідами. За свій непростий характер, прагматизм, несамовитість та войовничість в прийнятті рішень він мав чимало ворогів, але вперто продовжував свій шлях, бувши глибоко захопленим сіоністською мрією.Водночас, він був впевнений, що проголошення Держави Ізраїль не є кінцевою метою діяльності сіоністського руху та загалом єврейського народу. Так, під час святкування 25-річчя з дня Незалежності єврейської держави, на питання присутніх гостей, чи є Ізраїль тою державою, про яку він мріяв, Бен-Ґуріон відповів: «…Вона [тобто, Держава Ізраїль – прим.] ще не створена. Все, що ми зробили на цей час, – лише закладка фундаменту, розробка правил та формальних процедур. Натомість сама держава буде створена та сформована лише за 10, 20, а може і більше років».У червні 1963 р. з офіційно неназваних причин Бен-Ґуріон пішов у відставку, залишив партію «Мапай» та заснував опозиційну партію «Рафі», яку певний час очолював.Перебуваючи в поважному віці та маючи проблеми зі здоров’ям, Бен-Ґуріон остаточно полишив політичний Олімп, вирішивши присвятити свій час написанню мемуарів в кібуці Сде-Бокер, в якому він мешкав. Крім того, Бен-Ґуріон продовжував досліджувати історію єврейської громади Палестини та вивчав Святе Письмо, – заняття, що тяглися з часів його юності та навчання в хедері.Унаслідок інсульту, 1 жовтня 1973 р. Бен-Ґуріон помер. Згідно з його волею, жалобна церемонія складалася виключно з молитов, без жодних слів на адресу померлого. Поховано політика поряд із дружиною в Сде-Бокері. Усе своє майно та папери він залишив державі, бажаючи, щоб все було відкрито для громадськості.
Ірина Радченко