Чи можливе поєднання загальноісторичного підходу з мікроісторією, з локальною історією? Відповіддю на це питання стала публікація «Заплутана історія європейського міста» українсько-німецького історика, професора історії України в Європейському університеті Віадріна, директора дослідницької мережі Prisma Ukraina Eastern Europe, вихідця з Дніпропетровська-Дніпра, д-ра Андрія Портнова (мовою оригіналу: Portnov A. Dnipro: An Entangled History of a European City. Boston: Academic Studies Press, 2022. 376 p.).
Ідея написання цієї книги виникла давно – ще в період мешкання автора у тодішньому Дніпропетровську, але втілити її вдалося лише нещодавно. Копітка робота тривала протягом останніх 10 років, під час яких дослідник ретельно опрацьовував велику кількість документальних і наративних джерел. Видання, що не є типовим краєзнавчим дослідженням, орієнтоване на західного читача, який, здебільшого, не ознайомлений з історією України взагалі й з історією міста зокрема. Через специфіку орієнтації на іноземного читача автором були опущені певні деталі в історії міста, які, за його словами, будуть обов’язково враховані та розкриті в україномовному виданні, що планується підготувати в найближчому майбутньому.
Структурно дослідження складається з таких підрозділів: передмови «Незавершене місто» та його історії; 1. Потьомкінське місто; 2. Манчестер на Дніпрі; 3. Симфонія революцій; 4. Радянський Дніпропетровськ; 5. Місто впродовж війни; 6. Брежнєвська столиця; епілогу «Місто не перше, але й не друге», бібліографії та переліку скорочень.
У передмові до видання д-р Портнов намагається пояснити ключові ідеї свого дослідження. Як зобразити заплутану історію конкретного місця? Як панівні погляди на ключові історичні події та великі теми будуть переглядатися і переосмислюватися шляхом поглибленого аналізу й належної контекстуалізації у світлі локальних даних? Головною ідеєю книги є розкриття біографії міста як «міждисциплінарне завдання з місцевим та транснаціональним вимірами», пропонуючи «синтезу історії одного міста в сучасній Україні» (С. 9–10). Дослідження залучає чимало матеріалу з різних музеїв, передовсім – з Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні».
У першому розділі автор розмірковує над проєктом виникнення міста як транзитної зони між степом та лісистою місцевістю з одного боку, і між осілою культурою та номадами (кочовиками) з іншого, що визначило відсутність розвитку міст на цілі століття. Побудоване місто на теренах т. зв. «Дикого поля», отримало назву на честь російської імператриці Катерини ІІ та водночас стало домівкою для деяких козацьких громад. Д-р Портнов звертається до «великої» історії для розуміння того, як та в яких умовах відбувалося формування міста Катеринослава (Катеринослав-1, або Катеринослав на Кільчені; містечко Катеринослав, або Нові Кодаки, та Катеринослав-2) (С. 33–40). Певна увага приділена спробі Г. Потьомкіна зробити з нового міста «Південну столицю» чи навіть «Нові Афіни». Утім, «потьомкінські» плани не були реалізовані через початок російсько-турецької війни та смерть імперського чиновника й інших посадовців, причетних до цього проєкту.
Назва другого розділу, на думку історика, пов’язана зі швидкою індустріалізацією, отриманням іноземних інвестицій завдяки видобутку заліза та вугілля, побудові залізничної логістики. На той час (середина ХІХ ст.), Катеринослав перетворився на один з найбільших промислових центрів у Російській імперії. Порівняння з англійським містом Манчестер обрано не випадково – адже саме останнє стало одним із символів століття модернізації, «хабом» текстильної промисловості; типовим прикладом міста, що швидко розвивалося, та населення якого зросло з 81 тис. до 400 тис. осіб упродовж 1800–1850-х рр. (С. 60). У другій половині ХІХ ст. «Манчестер» став загальновживаним терміном, що застосовувався, передусім, до нових промислових центрів, в яких переважала текстильна промисловість. У Російській імперії лише кілька міст мали таку неофіційну назву: Лодзь («Польський Манчестер»), Таммерфорс (сучасний Та́мпере; «Фінський Манчестер») (С. 60–61). Цікаво, що хоча Катеринослав і не отримав подібної назви, проте завдяки характеристиці регіонального дослідника Д. Яворницького, термін увійшов до історіографії (при цьому, Яворницький не був першовідкривачем, раніше це поняття вжив український письменник Ф. Матушевський). Через призму розвитку міста впродовж вказаного періоду, д-р Портнов виводить важливі для історії міста постаті: місцевого землевласника, дослідника регіональної історії та археології О. Поля; юриста, мешканця Катеринослава І. Оршанського; діяча сіоністського руху, творця «синтетичного сіонізму» М. Усишкіна (С. 77–83). Описуючи соціально-культурне та політичне життя, революційні події, автор звертається і до трагічних сторінок в житті єврейської громади – антиєврейському погрому в місті в 1905 р. (С. 99–103), що «залишив глибоку травму у місцевого єврейського населення» (С. 102).
Розвиток промисловості викликав і певні складнощі: проблеми з мігрантами, формування імперського «мультикультуралізму», сучасних понять «українство», «російство», «єврейство» та атмосфери певної міжнаціональної ворожнечі, про що також зазначено в монографії.
Наступний розділ присвячено непростому періоду революцій, громадянських війн у Південній Україні та постійних змінах влади на прикладі міста. При цьому автор особливу увагу звертає на стратегії виживання та особливості поведінки різних груп містян (С. 11). За часів Першої світової війни, місто не було полем бою, хоча й розташовувалося неподалік лінії фронту. Ця обставина визначила наплив біженців до міста з початку 1915 р., значну частину серед яких складали євреї (С. 125–126). У цьому розділі автор виокремлює і тему антиєврейських погромів, зазначивши, що «здійснювалися вони під формальним командуванням директорату УНР на чолі із С. Петлюрою, хоча акти жорстокості проти євреїв не були на совісті лише однієї (або двох) політичних груп. Насправді, серед виконавців були білі, червоні, польська армія, а також війська Григорьєва та Махна» (С. 151).
Четвертий розділ описує місто з точки зору радянського промислового центру, яке зазнало усіх змін, спричинених радянською політикою: від «українізації», примусової колективізації до «чисток» та переслідувань 1930-х рр. Автор підкреслює, що політика «українізації» проявилася в нашому місті, зокрема, через створення етнічних (національних) районів (трьох німецьких, двох єврейських, одного російського та одного болгарського); функціонування середніх шкіл: «крім виключно національних шкіл, змішаних, мали спеціальні групи, де мова навчання була рідною для найчисленніших етнічних груп» (С. 187).
В одній із глав автор підіймає питання щодо перейменування Катеринослава на Дніпропетровськ. Як відомо, нова назва поєднала назву річки (Дніпро) та прізвище сумнозвісного більшовицького діяча, голови Всеукраїнського ЦВК, одного з ініціаторів створення ВЧК, Г. Петровського. Автор вказує і на певний курйоз: хоча термін «Дніпропетровськ» доволі важко вимовити, ця назва виявилася найдовшим новим радянським топонімом 1920-х рр., переживши німецьку окупацію та розпад СРСР, протримавшись до 2016 р. (С. 190–191).
У рамках розгляду «Великого переламу» в політиці СРСР на місцевому рівні, що характеризувався, зокрема наступом на церковне життя, автор звертається і до справи Л.-І. Шнеєрсона, головного рабина Дніпропетровська, якого влада звинуватила в «антирадянській діяльності» і засудила до виселення у Казахстан в 1939 р., де він невдовзі помер (С. 196). У книзі автор подав і стислий огляд подій Голодомору 1932–1933 рр. на теренах Дніпропетровщини та певний висновок щодо орієнтовної кількості людських втрат: до 368 400 осіб (з них, 333 тис. були селянами) упродовж 1932–1934 рр. (С. 200). Інші моторошні цифри лунають під час огляду жертв сталінського терору – лише в 1937 р. у Дніпропетровській області було заарештовано та/або вбито 17 124 особи (кожен 15-й мешканець регіону!) (С. 204).
П’ятий розділ дослідження розкриває непростий досвід Дніпропетровська в роки Другої світової війни, передусім доби нацистської окупації. Поряд з різними аспектами, автор виокремлює і нацистський геноцид, згадуючи, зокрема, про кілька визначних історій Праведників, пов’язаних з нашим містом (С. 230–235). Значна увага приділена окупаційній політиці нацистської адміністрації, з виокремленням релігійної та освітньої складових (С. 240–244).
Для характеристики післявоєнних років, д-р Портнов залучає спогади містян – безпосередніх очевидців тих років. Серед них, зокрема – спогади В. Гельфанда, цінні матеріали та речі якого зберігаються у фондах Музею (С. 255).
Шостий розділ присвячений «закритому» періоду в історії міста – неможливості доступу іноземців через діюче підприємство з виробництва балістичних ракет (Південмаш – прим.), та певні особливості, пов’язані із цим фактом. Надаючи стислий огляд розвитку ракетної галузі міста, автор наводить типологію радянських закритих міст: а) секретні міста; б) повністю закриті міста; в) закриті міста; г) міста, закриті для іноземців (до цієї групи належав Дніпропетровськ) (С. 270). Чимало уваги приділено повсякденному життю місцевого населення.
В епілозі автор підіймає питання розвитку міста після розпаду Радянського Союзу, економічні та демографічні кризи. Певну увагу д-р Портнов приділяє пожвавленню єврейського життя в Дніпропетровську вже після 1991 р., розвитку єврейської громади, впливу її лідерів на подальше життя міста (С. 312–316). Резюмуючи своє дослідження, автор підіймає питання: як писати історію, що уникає розповіді? Яким чином написати історію, яка є незавершеною і тому надзвичайно багатою?
Вочевидь, історія Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра потребує ще чимало фундаментальних досліджень, краєзнавчих студій, які неодмінно будуть користуватися величезним попитом як в суто професійному середовищі, так і серед містян, які цікавляться історією рідного краю.
Цінність та вагомість дослідження д-ра А. Портнова засвідчили і кілька презентацій для широкої публіки, що відбулися нещодавно в нашому місті. Зокрема:
1) 23 лютого 2023 р., у зум-форматі. До обговорення долучилися: д-р О. Іщенко (Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні»), д-р К. Грищенко (Дніпропетровський національний історичний музей ім. Дмитра Яворницького), д-р А. Медведовська, д-р Т. Портнова, д-р Д. Шаталов та ін. Йшлося про своєрідність історичного розвитку Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра, специфіку функціонування його пам’яті. Дискусія зав’язалася навколо проблеми, чи існує міф міста і чому сталося так, що його уродженці краще реалізовувались тоді, коли покидали й, почасти, забували про рідне місто.
2) 27 січня 2023 р. в бібліотеці української діаспори ім. Джона Маккейна. В обговоренні взяли участь краєзнавці та дослідники міста, зокрема: В. Лазебник (Дніпропетровський національний історичний музей ім. Дмитра Яворницького), В. Старостін, д-р С. Чирук (Музей історії Дніпра), В. Рибалка (Музей супротиву Голодомору) та ін. Модерував захід д-р Ю. Берестень (Музей історії Дніпра).
Щиро вдячні д-ру Андрію Портнову за передачу до фондів бібліотеки Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» цього непересічного та важливого для історії нашого міста видання. Бажаємо автору творчих успіхів та натхнення у подальших наукових дослідженнях. З нетерпінням чекаємо на україномовне видання.