Наприкінці XVIII ст. територія однієї з найбільших країн Європи – Речі Посполитої була розділена трьома монархіями – Австрійською та Російською імперіями і Пруським королівством. Унаслідок цього євреї, які протягом багатьох століть жили на території Правобережної України, попри своє небажання, стали підданими російських імператорів. Фактично від самого початку Імперія застосувала низку дискримінаційних заходів щодо євреїв. Зокрема, була введена так звана Смуга Осілості – територія, за межами якої євреї мали право оселятися винятково за наявності окремого дозволу. Згодом російська влада обмежувала доступ євреїв до освіти, державної служби тощо.
Дискримінаційна політика влади не лише звужувала соціальні перспективи розвитку та інтеграції євреїв у суспільство, але й мала прямий вплив на творення в суспільних уявленнях негативного образу «інородців» – правової категорії, до якої згідно з російським законодавством зараховували юдеїв.
Зважаючи на брак можливостей інтегруватися та реалізувати себе, частина єврейської молоді із захопленням сприйняла соціалістичні, анархістські ідеї, які проголошували перспективу докорінної зміни суспільного устрою, та долучалися до діяльності нелегальних політичних осередків. Іншу версію майбутнього єврейським хлопцям та дівчатам пропонував сіонізм – суспільно-політичний рух європейських євреїв, що проголошував головною метою створення власної незалежної Єврейської держави, яка мала б об’єднати всіх євреїв світу.
Прикметно, що саме в нашому місті на межі ХІХ–ХХ ст. з’явилися перші осередки майбутньої партії «Поалей-Сіон» (з івр. «Робітники Сіону»). Її ідеологія поєднувала ідеї соціального реформування, створення справедливого суспільства із прагненням до реалізації єврейської автономії на території тодішньої Палестини.
17 жовтня 1905 р. внаслідок поглиблення політичної, соціальної та економічної кризи влада Російської імперії була змушена декларувати певні поступки. Цього дня російським царем Миколою ІІ було видано Маніфест, яким в Імперії проголошувалася низка демократичних свобод – зібрань, преси, віросповідання, союзів та об’єднань. Іншими словами, російський імперіалізм врешті зважився на декларування основоположних громадянських свобод, що у багатьох країнах Західної Європи та світу вже протягом десятиліть були невід’ємною частиною життя.
Звістка про Маніфест, який дехто з тодішніх політичних діячів назвав «Першою російською Конституцією», була з ентузіазмом сприйнята частиною суспільства, яка прагнула демократизації та змін, а також прихильниками лівих партій, що вбачали у «Маніфесті» ознаку наближення швидких докорінних революційних змін.
За спогадами сучасників публічний простір тодішнього Катеринослава – передусім його парки та частина вулиць – став місцем численних мітингів, демонстрацій та зібрань. Згодом, 18 і 19 жовтня 1905 р. отримають назву «Днів Свободи». Утім, майже одразу, відчуття близьких змін заступив розпач від трагедії, яка охопила місто. Протягом 21–23 жовтня 1905 р. Катеринослав став ареною антиєврейського погрому, що відбувся з ініціативи прихильників російської монархії, а також за умов потурання діям погромників з боку місцевої влади, яка часто трактувала євреїв як основну рушійну силу революції. Жертвами погрому стали 67 євреїв-жителів міста, ще понад 100 були поранені. Унаслідок погрому були пограбовані будинки, підприємства і торговельні заклади, які належали євреям міста. Прикметно, що серед жертв практично не було політичних активістів, натомість більшість складали євреї, які не належали до жодних антиурядових осередків.
В експозиції Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» є низка експонатів, які свідчать про драматичний перебіг подій у жовтні 1905 р. Зокрема, поштові листівки «Жертви погрому в Катеринославі», що були надруковані з ініціативи партії «Поалей Сіон». На них розміщені фото жертв погрому, у тому числі дітей та підлітків – найвразливішої частини населення, яка не могла захистити себе від насильства натовпу. Листівки мали слугувати двом цілям. По-перше, кошти від їхнього продажу спрямовувалися на допомогу родинам постраждалих. По-друге, використання цих листівок, зокрема, під час міжнародних поштових пересилок, мали б повідомити світу про трагедію катеринославських євреїв. Євреї України сподівалися на те, що демократичні країни Європи та США вплинуть на політику російського уряду та змусять припинити насилля. На жаль, попри численні маніфестації євреїв Великої Британії та США, звернення до політичних лідерів своїх країн, уже наступного року світ здригнувся від звістки про кривавий єврейський погром у м. Білосток (нині Польща), спровокований місцевою адміністрацією. До речі, про нього можна дізнатися більше, переглянувши відео «Таємниці погрому в Білостоку» на Youtube-каналі Музею.
Нині ці поштівки, як й інші експонати, експозиції залишаються свідками жахливої сторінки антисемітських переслідувань, що випали на долю мешканців нашого міста.