Нещодавно фонди Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» поповнились надзвичайно цікавим експонатом – «Звітом Духовного правління Хоральної синагоги щодо поховання померлих євреїв в Катеринославі за 1915 рік». Попри бухгалтерсько-статистичну природу видання, брошура є досить інформативним джерелом з історії міста та життя його невід’ємної частини – єврейської громади.
У тексті Звіту не вказано його упорядника. Утім, вступ змушує думати про людину не позбавлену амбіцій літератора, проте силою долі обмежену рамками «нелітературного» жанру.
«1915-ый год, исключительный, год когда всё необычное обычным стало: Война создала новые положения, новые условия жизни, население чрезвычайно увеличилось, смертность, естественно, тоже увеличилась, но кроме этого эпидемические болезни унесли немало жертв, а также видно нервозность, влияние небывалой до сих пор мировой войны, оказала своё влияние на смертность»[1].
Зважаючи на показники останньої, а також на збільшення кількості мешканців Катеринослава (у тому числі й за рахунок біженців з північно-західних губерній Російської імперії)[2], особливо актуальною стала проблема розширення території міських некрополів, зокрема й тих, де знаходили свій останній земний прихисток містяни-юдеї. На той час головним місцем поховання для єврейської громади Катеринослава був так званий Новий єврейський цвинтар. Він розташовувався на південно-західній околиці міста в районі тодішнього Нікопольського шляху (нині – це територія парку імені Льва Писаржевського, який розкинувся між сучасними просп. Олександра Поля та просп. Богдана Хмельницького). Рішення про створення некрополя було ухвалено в 1900 р., коли Міська дума Катеринослава виділила 7 десятин землі. У безпосередній близькості до юдейських поховань була ділянка мусульманського цвинтаря міста (його південна частина, що межувала із Нікопольським шляхом)[3]. Поруч з ними, але з протилежного боку від шляху, мав розташовуватись і майже утричі більший (20 десятин) міський цвинтар (нині територія парку 40-річчя визволення Дніпропетровська, між просп. Богдана Хмельницького і Запорізьким шосе).
У перші роки свого існування цвинтар був огороджений високим дерев’яним парканом із цегляними стовпами[4]. Попри воєнне лихоліття єврейській громаді та її лідерам вдалося в 1915 р. замінити його на суцільно цегляну огорожу, довжиною 660 сажнів[5]. Цього ж року завдяки «многолетним и неоднократным хлопотам и ходатайствам уважаемого “Рош-Гахавре” М. Ю. Карпаса» місто передало під розширення цвинтаря ще 3 десятини землі[6]. Говорячи про внесок інших благодійників, упорядники звіту особливо відзначили пані Розу Левенберг, яка пожертвувала на потреби Поховального товариства 6000 карбованців. Завдяки цим та інших пожертвам протягом року вдалося не лише огородити цвинтар, але й «возвести на кладбище постройки, мостовые, асфальтовые дорожки»[7].
На той час на цвинтарі існували як індивідуальні, так і групові поховання. Так, наприклад, у східній частині цвинтаря (частина парку імені Л. Писаржевського, яка нині ближча до вул. Гавриленка) розташовувалась братська могила жертв антиєврейського погрому, що прокотився Катеринославом 21 – 23 жовтня 1905 р. Його жертвами (убиті та поранені) за різними підрахунками стали майже триста осіб[8].
Звіт містить детальну фінансову інформацію, пов’язану із благоустроєм й утриманням некрополю, штатний розклад співробітників, перелік імен та прізвищ 671 особи[9], які поховані на цвинтарі протягом звітного 1915 р., а також надзвичайно цікаві статистичні дані щодо причин смертності мешканців Катеринослава століття тому. Так, серед них найбільша кількість випадків припадала на: запалення легень – 127 випадків, «старечий маразм» (за сучасною класифікацією, найімовірніше деменція) – 86, порок серця (68), рак (58), запалення мозку (найімовірніше, енцефаліт) – 57 тощо. Про ступінь доступності медичної допомоги свідчить і кількість мертвонароджених – 64 випадки тощо[10]. Загалом дані, узагальнені у звіті, свідчать про надзвичайно сумні показники дитячої смертності: 526 випадків або близько 42% від загальної кількості[11].
І це лише один сюжет минулого нашого міста, який можна дослідити за допомогою цього, здавалося б, «нудного» статистичного документу. Незабаром експонат посяде чільне місце в постійній експозиції і його зможуть побачити усі відвідувачі Музею. Також трохи згодом він відкриє свої таємниці дослідникам та людям, небайдужим до минулого свого міста та народу.
[1] Отчет конторы духовного правления Хоральной синагоги по погребению умерших евреев в Екатеринославе за 1915 год. Екатеринослав: Польза, 1915. С. 3.
[2] За даними Л. Жванко на Катеринославську губернію припадала найбільша з інших 45 європейських губерній Російської імперії кількість біженців. Загалом протягом 1915–1917 рр. на території губернії перебували від 220 до 242 тис. біженців (Детальніше див.: Жванко Л. Біженці Першої світової війни: організація благодійних зборів на українських землях за часів російської імперії.
[3] Лошак А. В., Старостин В. С. Синагоги Екатеринослава. Днипро: Герда, 2019. С. 256–257.
[4] Машуков В. В. Воспоминания об Екатеринославе за последние двадцать три года существования (1887–1910). Екатеринослав, 1910. С. 20.
[5] 1408,2 метри.
[6] 3,27 га. За даними авторів книги «Синагоги Екатеринослава» під потреби цвинтаря було виділено 3 десятини 600 сажнів (тобто 3,49 га) (Лошак А. В., Старостин В. С. Синагоги Екатеринослава.., с. 257)
[7] Отчет конторы духовного правления Хоральной синагоги…, с. 3.
[8] Див. наприклад: Степанов С. Черная сотня. Москва: Яуза, 2004. С. 77.
[9] Відповідний алфавітний покажчик не охоплює усіх, похованих протягом звітного 1915 р., а містить імена та прізвища осіб, за поховання яких були внесені пожертви. Див.: Отчет конторы духовного правления Хоральной синагоги…, с. 30–41.
[10] Там само, с. 50–52.
[11] Там само, с. 48–49.