Тридцять п’ять років тому, 26 квітня 1986 р., сталася страшна трагедія – вибухнув реактор одного з енергоблоків атомної електростанції біля містечка Чорнобиль Київської області. Після вибуху і пожежі утворилася смертоносна радіоактивна хмара, що накрила території сучасної України, Білорусії, Росії й дісталася території багатьох країн Європи та навіть східної частини США. Страшними наслідками аварії стали загибель величезної кількості людей, мільйони постраждалих, тисячі квадратних кілометрів забрудненої території. Остаточні демографічні та еколого-біологічні підсумки аварії не з’ясовані й до цього часу. Тобто, не зважаючи на колосальні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської трагедії, людство ще повністю не з’ясувало і не усвідомило її масштаби.
Але певні висновки все ж таки було зроблено.
Це була техногенна катастрофа, яка виявилася небезпечною ледь не для всього населення планети. Люди виявилися неспроможними забезпечити ані безаварійну роботу «мирного атому», ані системно йому протистояти за аварійних умов.
«За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей»
Інформаційні матеріали до річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Український інститут національної пам’яті. 14 квітня 2020 р.
Аварія не була випадковою «помилкою оператора», як це спочатку подавалося радянськими ЗМІ за вказівкою партійної верхівки та КДБ. Подальші розслідування виявили використання неякісних матеріалів у будівлі, недосконалість конструкції, порушення технології та численні аварії під час експлуатації АЕС. Тобто, ця катастрофа була неминучою. «Найкраща радянська машина» була приречена.
Чорнобильська катастрофа виявила справжню антигуманну суть радянської тоталітарної системи, її ставлення, передовсім, до власних громадян.
Уряд СРСР, партійне керівництво старанно приховували аварію. Ніхто не організовував евакуації населення Києва та області, навпаки, людей закликали жити так, ніби нічого не трапилося і немає приводу для хвилювання. Лікарні, школи й дитячі садочки продовжували працювати. Щоб продемонструвати відсутність небезпечної радіації̈, у багатомільйонному місті навіть не стали скасовувати святкову демонстрацію. Першого травня на Хрещатик вивели тисячі людей, зокрема школярів.
З метою приховати справжні масштаби трагедії, владна верхівка примушувала Міністерство охорони здоров’я УРСР фальшувати діагнози променевих уражень. Натомість онкологічних хворих продовжували направляти до санаторіїв Київської області, розташованих неподалік від епіцентру радіації.
Навіть офіційне повідомлення про трагедію радянська влада зробила лише під тиском світової спільноти, оскільки вже 27 квітня аномальне підвищення радіації почали фіксувати у різних країнах світу.
Не все вдалося приховати партійним, радянськім функціонерам і «всесильному» КДБ. Їм не пробачили облуди. Чорнобильська катастрофа стала ще одною причиною розчарування радянською державою та зрештою розпаду СРСР.