15 лютого 1919 р. в Проскурові (нині – Хмельницький) стався один з найкривавіших єврейських погромів у роки Громадянської війни. Він був здійснений частиною армії УНР, яка звинуватила євреїв в організації більшовицького повстання.
У місті Проскурів Подільської губернії половину населення на початок 1919 р. становили євреї[i]. Від початку лютого місто перебувало під владою Директорії УНР.
За десять днів до погрому в місті з’явилася Запорізька козацька бригада імені Симона Петлюри під командою отамана Івана Семесенка. Разом з цією бригадою в Проскурів прибув і 3-й Гайдамацький полк.
14 лютого вранці пролунали постріли і почалося антиурядове повстання. Перш за все більшовики та їхні прихильники захопили пошту і телеграф, заарештували коменданта міста Ківерчука. Вони залучили до повстання солдат 15-го Білгородського і 8-го Подільського полків військ УНР. Більшовицьки налаштовані солдати, заарештували своїх офіцерів і виступили до вокзалу, де перебували петлюрівці. Але, побачивши кількість військовиків, відступили до своїх казарм – тож, повстання провалилося.
Погром 15 лютого 1919 р. було зроблено після перемоги над більшовицькими повстанцями. Отаман Семесенко влаштував великий бенкет[ii], під час якого єврейську громаду міста було звинувачено в організації заколоту проти української влади. На вимогу отамана гайдамаки поклялися вирізати всіх євреїв містечка, але обіцяли не грабувати їхнє майно[iii]. Це було в суботу, і євреї вранці вирушили в синагогу, де прочитали молитви, а повернувшись додому, сіли за трапезу. Вояки, які розсипалися єврейськими вулицями групами від 5 до 15 осіб входили в будинки й починали вбивати євреїв, не звертаючи увагу на вік чи стать.
Були і не поодинокі випадки рятування євреїв місцевими жителями.
Соборний протодиякон Климентій Качуровський, побачивши вбивства людей, не міг залишатися байдужим. Він зібрав єврейських дітей і сховав їх у підвалі свого будинку. Протодиякон, звичайно, міг не виходити з дому, але попри очевидну небезпеку попрямував до церкви, на подвір’ї якої зібралися перелякані євреї. Коли погромники спробували прорватися до церкви, то на їх шляху став отець Климентій. Він намагався напоумити гайдамаків. Однак озвірілі бандити повалили його на землю і закололи багнетами. Все ж смерть священика трохи остудила натовп. Люди були врятовані.
Коли звістка про початок різанини поширилася серед євреїв, вони почали ховатися по горищах і погребах, але бандити стягували їх з горищ вниз і вбивали. В льохи ж вони кидали ручні гранати. За словами свідка Шенкмана, очільник єврейської самооборони міста, петлюрівці вбили на вулиці його молодшого брата, а потім увірвалися в будинок і розкололи череп матері. Інші члени сім'ї сховалися під ліжками, але вони не змогли врятуватися: найменшого братика закололи, коли він цілував тіло загиблої матері, батька, який намагався допомогти малюкові, застрелили. Сам Шенкман лише випадково вцілів.[iv]
Різанина тривала три з половиною години. Вона б, ймовірно затягнулася до пізньої ночі, але була зупинена за наказом командуючого фронтом Шаповала. Коли отаман Семесенко отримав наказ, він заявив, що «на сьогодні різанини вистачить».
Хоча вбивств вже не було, численні побиття тривали протягом наступних трьох днів. Було вбито близько 1200 чоловік, з 600 поранених померли ще 300 осіб. Семесенко, пославшись на хворобу, залишив Проскурів. Згодом, за наказом Симона Петлюри, було проведено слідство щодо погрому в місті. І. Семесенко був заарештований, але зумів втекти. У 1920 р. він таки був заарештований та за вироком польового суду армії УНР колишній отаман був розстріляний. Климентій Качуровський похований на старому міському кладовищі. В Проскурові, на місці загальної могили загиблих в погромі встановлено пам'ятник (1925 р.). Він оформлений барельєфами. На одному з них вибиті імена тих, хто ризикуючи життям намагався врятувати євреїв, на іншому барельєфі зображений подвиг священика.
[i] Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи та реальність / [упоряд.: В.І. Сергійчук, О.М. Завальнюк, В.Г. Байдич, Ю.В. Олійник, В.В. Галатир]. Хмельницький: ТОВ «ТВОРИ», 2019. — С.51
[ii] Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи та реальність / [упоряд.: В.І. Сергійчук, О.М. Завальнюк, В.Г. Байдич, Ю.В. Олійник, В.В. Галатир]. Хмельницький: ТОВ «ТВОРИ», 2019. — С. 59
[iii] Митрофаненко Ю. Українська отаманщина 1918–1919 років / Ю. Митрофаненко. — Вид. 3-тє, випр. і доповн. — Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2016. — С.151
[iv] Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи та реальність / [упоряд.: В.І. Сергійчук, О.М. Завальнюк, В.Г. Байдич, Ю.В. Олійник, В.В. Галатир]. Хмельницький: ТОВ «ТВОРИ», 2019. — С.169-170