22 січня Україна вшановує День Соборності. Наукова співробітниця Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», кандидатка історичних наук Олена Іщенко міркує над історичними уроками подій початку ХХ ст. та їх актуальністю для нас – сучасників.
ЧОМУ ІСТОРИЧНІ УРОКИ БОРОТЬБИ ЗА УКРАЇНСЬКУ СОБОРНІСТЬ АКТУАЛЬНІ Й ЗА 100 РОКІВ?
ІV Універсал Української Центральної Ради. Проголошення незалежності УНР. 22 січня 1919 р. – Акт Злуки (День Соборності).
У цей день 22 січня 1918 р. було проголошено Четвертий Універсал Української Центральної Ради. Усвідомлюючи українську революцію як явище мультикультурне, вкотре ставимо собі запитання: чому активний єврейський загал не підтримав українську незалежність, що саме Четвертим Універсалом оголошувалася?
Адже широкі єврейські маси сприйняли прихід до влади більшовиків восени 1917 р. цілком негативно. По-перше, значна частина єврейського населення традиційно займалася торгівлею й ремеслом, тож була чутливою до позиції будь-якої влади щодо питання приватної власності. Тобто для переважної більшості єврейського люду червона влада була прямою загрозою. По-друге, більшовики не приховували своєї агресивно-атеїстичної позиції, що не було прийнятним для юдеїв.
Щодо політичного середовища – жовтневий переворот підтримала лише партія Паолей Ціон, усі інші єврейські політики висловилися проти повалення Тимчасового уряду. Представники єврейських партій у Малій Раді проголосували за Третій Універсал, що проголошував створення Української Народної Республіки (УНР). А от Четвертий Універсал, що начебто продовжував логіку попереднього, євреями підтриманий не був. І це незважаючи на те, що в тексті Універсалу містилося підтвердження закону про національно-персональну авономію, прийняту двома днями раніше. За цим законом українські євреї отримали повну персональну свободу й статус національно-культурної автономії, зосередженої в їхніх традиційних громадських інституціях (общинах). Пізніше було створено окреме Міністерство єврейських справ і Єврейська національна рада. Мова їдиш була однією з офіційних мов УНР, що позначилося навіть в надписах на грошових знаках.
Причина несприйняття української незалежності бачиться в тому, що загострення політичних конфліктів вже наприкінці 1917 р. призвело до ескалації погромів, що їх ініціювали селяни-солдати й декласовані елементи. Життя людини, її гідність стрімко знецінювалися. Натомість, на поверхню виходили ниці інстинкти, що доволі часто прикривалися гаслами анархії або ж революційної доцільності. Наслідком стали криваві вбивства, порушення права приватної власності, політична нетерпимість, правовий нігілізм. Звичайно ж, громили й грабували всіх, хто траплявся під руку, проте євреям «щастило» найбільше.
Не отримавши від Центральної Ради дієвого захисту (а вона з часом стрімко втрачала можливість захистити навіть себе саму), євреї заходилися організовувати власну самооборону. Отже, вони не пробачили молодій українській владі саме її безпорадність, добрі наміри, не підкріплені сильною волею… Керуючись інстинктом самозбереження, непохитним раціоналізмом, євреї раніше інших усвідомили, що Центральна Рада вже мало що вирішувала, а її добре виписані закони – всього лише безсиле струшування повітря. До того ж, серед єврейських обивателів не набула популярності політика українізації, вони міцно трималися російських мовно-культурних орієнтацій.
Дрейф радикально налаштованої єврейської молоді до більшовицьких лав відбувався врозріз і з позицією як традиційних юдейських кіл, так і єврейських політичних партій. Проте молодих фанатиків, євреїв тільки за походженям, було не спинити – народ розколовся надвоє.
Українці образились на євреїв за непідтримку Четвертого Універсалу і на те, що певна їх частина брала участь в антиукраїнських заколотах. Все це підживлювало антисемітизм: українці мстилися, влаштовуючи погроми; євреї ж рятувались від погромів під червоними прапорами – маятник насильства розгойдувався щодалі сильніше, загальнолюдські цінності перетворювалися на попіл.
У День Соборності ми думаємо про єдність всіх громадян України. Будьмо ж сильніші нашою солідарністю, розумінням історичних уроків сторічної давнини.