«Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, взаємне поборювання й отаманщина, яка випливає з роздорів і вже так сильно спричинилася до руїни й упадку усіх наших надій при першій нашій пробі побудувати Українську Державу. [...] Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям є ворогами, які одне одного ненавидять і навіть не соромляться вже тієї ненависті!.. Як довго не буде між нами християнської єдності, так довго й найслабший супротивник буде від нас сильніший!»
Митрополит Андрей Шептицький
Сьогодні, 22 січня, Україна відзначає День Соборності. Це свято, встановлене в пам’ять проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 р. Сьогодні також святкуємо проголошення незалежності Української Народної Республіки ІV Універсалом Української Центральної Ради від 22 січня 1918 р. Відтоді єдність України перестала бути недосяжною мрією, вона була втілена у політичні документи, які можна назвати доленосними. Саме вони є основою українського державотворення.
Чи був шлях від проголошення незалежності і злуки прямим і легким? Авжеж, ні. «...Від документу до утвердження державності велика дистанція. Акт Злуки був радше декларацією намірів, ніж відображенням реального стану речей, що й засвідчили подальші втрати. Проте вірогідність цього акту наші батьки й діди не ставили під сумнів. Сьогодні ми мусимо тверезо озирнутись на тих 100 років і скласти іспит сумління», – писав дисидент, правозахисник, віце-ректор УКУ Мирослав Маринович. «Як і тепер, ті революційні події відбувалися за обставин російської військової агресії, – розповідав історик і політичний діяч Володимир Вятрович. – Головний урок цієї події полягає в тому, що незалежність і суверенність є запорукою виживання нації. Втрата незалежності у результаті більшовицької окупації у довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат серед українців від Голодомору, репресій та війн».
«Соборність – це об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави», – таке значення терміну «соборність» дає Український інститут національної пам’яті.
Тож йдеться не тільки про території «від Сяну до Дону» і не стільки про суто українців «у своїй сторонці», а про демократію, про власну і національну ідентичність народів, що живуть в Україні, про супротив російській військовій агресії та гібридній війні, про справжню свободу віри, про європейський вектор розвитку держави.
Ось що пише з цього приводу Мирослав Маринович: «Часто ми говоримо про єдність як про уніфікацію, де всі мають бути однаковими. Але такої єдності нам не вдається досягти, навіть на політичному рівні. Нам потрібна єдність, яка дасть можливість кожному зберігати власну ідентичність [...] Усі три новітні українські революції – Революція на граніті, Помаранчева революція і Революція Гідності – значною мірою об’єднали нас в одну політичну націю. Проте рана розламу на сході України все ще кривавить і конфігурація єдиної країни все ще стоїть під питанням.»
Зі святом вас, дорогі українці, з великим святом, люди всіх націй, що живуть в Україні, бо всі ми є представниками української політичної нації, ми і є Україною!