Майбутній історик народився 21 листопада 1900 р. у містечку Бучач на Тернопільщіні. Хоча батьки не були ортодоксальними євреями, маленький Емануель закінчив місцевий хедер. Під час подальшого навчання у гімназії він приєднався до сіоністської молодіжної організації.
З початком Першої світової війни, через страх антиєврейських погромів, родина Рінґельблюмів переїхала з Бучачу до м. Нови-Сонч (південна частина Польщі). Там Едек (так називали його однокласники) навчався у місцевій гімназії, у 1920 р. успішно склавши випускні іспити. Приєднавшись до молодіжної секції партії «Поалей Ціон», він поклав початок власної політичної діяльності. Невдовзі він зустрівся зі своєю майбутньою дружиною, Юдітою Херман. У 1930 р. у подружжя народився син Уріель (Урі).
Водночас, Рінґельблюм закінчив історичний факультет Варшавського університету та захистив кандидатську дисертацію на тему «Євреї у Варшаві з ранніх часів до 1527 р.». Певний час він присвятив себе викладацькій діяльності у школі та разом з тим продовжив писати наукові статті, праці з історії польського та східноєвропейського єврейства. У 1923 р. його зусиллями було створено Товариство молодих істориків під патронатом YIVO (Інститут єврейських досліджень) у Вільнюсі, пізніше відоме під назвою «Варшавська комісія з єврейської історії».
Емануель тісно пов’язував свої наукові інтереси з соціальною роботою. З 1930-х рр. Рінґельблюм був співробітником Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету (Джойнт) та був залучений до різних ініціатив установи. Зокрема, він розробив програми соціального забезпечення, за якими були відкриті «громадські їдальні» та створено Будинкові комітети для нужденного єврейського населення. За доби нацистської окупації він взяв участь у Центральному Комітеті з допомоги (пізніше – Координаційний комітет), що наглядав за діяльністю єврейських гуманітарних та благодійних організацій у Варшаві. Цей комітет став основою для Єврейської соціальної самодопомоги (ЄССД) у гетто; Рінґельблюм очолив Секцію соціальної роботи. Він також був залучений до опору: зокрема, брав участь у створенні Єврейської бойової організації.
Ще з перших місяців війни Емануель почав збирати звіти про події, свідком яких був. Він робив нотатки у формі щоденника та долучив до цього заняття своїх друзів та знайомих. Так було покладено початок підпільній організації «Онег Шабат» (у пер. з івриту – «Радість від суботи / Шабату») – збори учасників проходили щосуботи. Таємна установа діяла під прикриттям ЄССД та складалася з 60 учасників, які мали різні професійні, політичні та особисті погляди.
Спочатку робота «Онег Шабат» була зосереджена на зборі матеріалів та документів, присвячених життю в гетто. Але з початку 1942 р., через отримання страшних новин про масові винищення євреїв, члени установи почали документально фіксувати знищення єврейських громад. Організація залишалася на зв’язку з польським рухом Опору і передавала підпіллю копії зібраних матеріалів. У 1942 р., завдяки польським та єврейським організаціям, повідомлення про Голокост від «Онег Шабат» дійшли до західних країн.
У березні 1943 р. родині Рінґельблюмів вдалося виїхати з гетто та сховатися на «арійському боці» Варшави, у передмісті Охоти. Напередодні повстання у Варшавському гетто, Емануель потрапив до табору праці Травники, але невдовзі, завдяки членам Варшавського опору, врятувався та повернувся до столиці. На початку березня 1944 р., нацисти знайшли місце перебування родини Рінґельблюмів та доправили їх до тюрми Павяк. Декілька спроб звільнити Рінґельблюма залишилися марними – у березні 1944 р. Емануель разом із дружиною та сином були розстріляні нацистами на руїнах Варшавського гетто. Так трагічно завершилася життя людини, але не науковця…
Усі звіти та документи, що складали архів «Онег Шаббат», були розміщені у молочних бідонах і металевих скринях та заховані у будівлях гетто з перспективою їхнього відновлення після війни. Дві частини величезного архіву були знайдені у 1946–1950 рр.; третя була назавжди втрачена. Дотепер архів Рінґельблюма залишається головним джерелом з історії Варшавського гетто та своєрідним «пам’ятником» цій видатній особистості. У 1999 р. ЮНЕСКО включило архів Рінґельблюма до списку «Пам’ять світу» – найважливіших документів писемного слова. З 2009 р. ім’я науковця носить Єврейський історичний інститут у Варшаві.
У бібліотеці Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» можна ознайомитися з літературою, присвяченою життю цієї видатної постаті, умовам його життя в окупованій Варшаві:
Література:
- Archiwum Ringelbluma. Dzien po dniu Zaglady. Warszawa, 2011. 260 s.
- Archiwum Ringelbluma: Konspiracyjne Archiwum Getta Warszawy. Tom 3.: relacje z Kresow. Ed. A. Zbikowski. Warszawa, 2001. 964 s.
- Memory: The History of Polish Jews Before, During and After the Holocaust. Ed. by F. Tych. Warszawa, 2008. 224 s.
- Notes from the Warsaw Ghetto: The Journal of Emmanuel Ringelblum / ed. and transl. J. Sloan. New York: Schocken Books Inc., 1989. 370 p.