8 жовтня 1913 р. в Києві розпочалося судове слухання справи єврея Менделя Бейліса, якого звинувачували у скоєнні «ритуального вбивства» православного хлопчика Андрія Ющинського.
У суботу 20 березня 1911 р. дванадцятилітній Андрій не повернувся додому з Софіївського духовного училища. Невдовзі його тіло з численними ножовими пораненнями було знайдено в печері неподалік від дому.
Перша версія, висунута слідчими розглядала як потенційних вбивць родичів хлопця. Андрій жив із матір’ю, вітчимом і двома братами, народженими у другому шлюбі. Відповідно хлопець міг сприйматися тягарем для незаможної родини. Утім ця версія не знайшла підтвердження: виявилося, що підліток мав належний догляд, родина оплачувала його навчання в училищі.
Другу версію вперше озвучили представники київської чорносотенної організації «Двоголовий орел». Вони заявили, що Андрія вбили євреї буцімто для того, аби використати кров хлопця в приготуванні маци (ритуального хліба, що виготовляється з борошна і води) на юдейське свято Песах. У злочині звинуватили 37-літнього прикажчика цегельного заводу, батька п’ятьох дітей Менделя Бейліса. У липні 1911 р. він був заарештований.
Саме цю версію підтримали російські офіційні кола, адже вона дозволяла переконувати суспільство у необхідності й надалі обмежувати права євреїв. Нагадаймо, що вони не були повноправними підданими Російської імперії – було обмежене право вільно обирати місце проживання, існувала дискримінаційна відсоткова норма на вступ до освітніх закладів, юдеї не могли вільно купувати й продавати землю, обіймати державні посади тощо). В офіційній пресі, що підхопила саме цю версію, почалася антисемітська кампанія. Проте вона наразилася на рішучий спротив суспільства. У Харкові та Одесі відбулися масові протестні акції; письменниками Володимиром Короленком і Максимом Горьким був створений громадський комітет на захист М. Бейліса. Організація видала відозву проти розпалювання антисемітизму, підписану 83-ма діячами культури. Проти фальсифікації справи виступили літератори: Олександр Блок, Олександр Купрін, науковці Володимир Вернадський, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Софія Русова, священник Олександр Глаголєв та інші.
Третя, найбільш аргументована версія слідства, – «бандитське вбивство». Вона ґрунтувалася на факті знайомства і дружби жертви з сином Віри Чеберяк – мешканки Подолу, яка займалася збутом крадених речей. Де-факто її будинок був злодійським притоном. Напередодні вбивства Андрій посварився з сином Віри Чеберяк та пригрозив видати матір останнього. Як наслідок, кримінальники, занепокоєні можливістю викриття, вирішили убити хлопця. Слідчий Микола Красовський, який від самого початку підтримував «бандитську» версію, був відсторонений від слідства, адже ця версія підважувала політичну ангажованість справи.
Лише через два з половиною роки після затримання М. Бейліса, його справа була передана до суду. Склад присяжних був свідомо сформований з числа селян, які не могли похвалитися високим рівнем освіти та за логікою сторони обвинувачення мали вірити в існування «єврейських кривавих ритуалів» та відповідно – винуватості Бейліса. Утім, присяжні виправдали його.
Попри те, що тисячі людей вітали справедливий вирок суду, М. Бейліс отримував численні анонімні погрози. Тож, сім’я вирішила залишити Російську імперію. У 1914 р. Бейліси вирушили в Палестину, пізніше перебралися до США. Там Мендель написав мемуари «Історія моїх страждань». У 1934 р. він помер та був похований у Нью-Йорку.
Джерела інформації:
- Дело Бейлиса: Стенографический отчет в трех томах. Киев. 1913.
- Бейлис Менахем Мендель // Краткая еврейская єнциклопедия. Т. 1. Иерусалим, 1976.
С. 317–318. - До 100-річчя «Справи Менахема Менделя Бейліса». (23 вересня – 28 жовтня 1913).
Матеріали. Дослідження.