Шановні колеги,
Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» разом з партнерами – Українським освітянським видавничим центром «Оріон» та Дніпропетровським національним історичним музеєм ім. Д. І. Яворницького – провели музейний вебінар “«Музейні уроки», «Ніч в музеї»: де можна проводити заняття з історії для учнів та дорослих»”.
У прямому ефірі спікери разом із глядачами шукали відповіді на низку питань музейної педагогіки. Проте через обмежений час вебінару не було можливості надати відповіді на всі запитання, поставлені глядачами у чаті.
Наразі ми отримали розгорнуті думки спікерів щодо певних запитань та маємо за честь розмістити їх на сторінках Музею та Інституту «Ткума», Youtube-каналах та на відповідних сторінках у Фейсбуці.
Щиро вдячні всім, хто долучився до цього важливого та цікавого заходу!!!
ЧИ ІСНУЄ ПРАКТИКА СПІВПРАЦІ З РЕГІОНАЛЬНИМИ МУЗЕЯМИ ВАШОГО КРАЮ? ЧИ ЗАЛУЧАЄТЕ ЇХ ДО ВАШИХ ЗАХОДІВ? ЧИ ПРОВОДИТИ МЕТОДИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ ДЛЯ СПІВРОБІТНИКІВ ІНШИХ МУЗЕЇВ?
Єгор Врадій,
кандидат історичних наук,
заступник директора з наукової роботи
Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума»,
Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» (м. Дніпро)
Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» (далі – Музей) – відносно молода інституція, робота якої розпочалася понад 20 років тому. У 2012 р. Музей відкрив двері своєї постійної експозиції для відвідувачів. Очевидно, що порівняно із віком багатьох музейних центрів України та Світу, два десятиліття – достатньо скромний термін. Утім, як показує практика діяльності, вік – не головний критерій успішності та популярності сучасного музею.
Від самого початку роботи Музей позиціонував себе не лише, як експозиція чи центр колекціонування артефактів, а передусім як культурний хаб із широкими можливостями для реалізації освітніх, наукових та просвітницьких проектів, у тому числі й для колег-музейників. Важливо, що невід’ємною, або навіть ключовою засадою професійної філософії співробітників Музею є необхідність постійного фахового самовдосконалення, а також діалогу із колегами по музейному цеху.
Наведу лише кілька прикладів тих форм і проектів, що ми реалізували в цьому напрямку протягом кількох останніх років.
– Семінари з музейної педагогіки для освітян та музейних співробітників України (2015, 2016, 2017 – Берлін; 2017 – Дніпро). Партнерами Музею в організації семінару виступили провідні музейні установи Німеччини – Єврейський музей Берліна, Німецький історичний музей, Центр документації «Топографія терору» тощо.
Завдяки цьому, понад півсотні українських фахівців музейної справи змогли ознайомитись із досвідом німецьких інституцій щодо презентації минулого та творення сучасного музею.
Детальніше про ці семінари можна прочитати за посиланнями:
http://tkuma.dp.ua/ua/nauka/stazhuvannya/1745-osvitnij-seminar-dlya-muzejnikh-pratsivnikiv-u-berlini
– У жовтні 2018 р., з ініціативи Музею, за підтримки Дніпропетровського національного історичного музею імені Дм. І. Яворницького, відбувся методологічний семінар «Сучасний музей: як бути атрактивним та залишатись правдивим» для музейних фахівців, викладачів історії, науковців та краєзнавців.
Докладніше про цю подію:
У подальшому семінар перетворився на майданчик регулярного фахового діалогу з актуальних проблем розвитку музейної справи. Наслідками співпраці стали публікації, міжмузейна співпраця над оновленням експозиції, організація спільних виставок, а також створення «Асоціації музеїв та галерей Придніпров’я»:
https://jmhum.org/uk/news-list/144-pam-yatnij-vechir-prisvyachenij-vadimu-siduru
У вересні 2019 р. за участі Музею була організована Міжнародна конференція «Дидактика історичних музеїв: сучасні методи навчання критичному осмисленню історії»:
Музей з радістю надає можливість проходження навчальної практики студентам вищих навчальних закладів (як українських, так і зарубіжних), які планують пов’язати свою майбутню професійну долю із музейною сферою, галуззю туризму тощо:
Тож, узагальнюючи відповідь на запитання –
Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» максимально відкритий для ідей та пропозицій співпраці із колегами з інших музейних інституцій. Форми подібної співпраці ми можемо визначати спільно. Головне, для моїх колег та мене особисто – прагнення створити цікавий та важливий для суспільства культурний продукт, наслідки якого матимуть довготривалу перспективу.
Валерія Лавренко,
кандидатка історичних наук,
заступниця директора з наукової роботи
Дніпропетровського національного
історичного музею ім. Дмитра Яворницького (м. Дніпро)
Так, Дніпропетровський національний історичний музей здійснює функції методичного центру, який координує роботу усіх комунальних музеїв та музеїв на громадських засадах області. Ми щорічно проводимо декілька семінарів з фондової та просвітницької роботи для музеїв області, запрошуємо їхніх співробітників на наші наукові конференції, пересилаємо свої банерні виставки для експонування у музеях нашого краю. Загалом, на рік ми проводимо 5–6 заходів для регіональних музеїв. Зараз триває робота над створенням асоціації музеїв Придніпров’я як громадської організації.
ЯК ПРАВИЛЬНО ПІДГОТУВАТИ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ НА БАЗІ ШКІЛЬНОГО КРАЄЗНАВЧОГО ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНОГО МУЗЕЮ?
Людмила Сандул,
головна зберігачка
Музею «Пам’ять єврейського народу
та Голокост в Україні» (м. Дніпро)
На мою думку, для підготовки ефективного заняття у краєзнавчому музеї було б доцільним застосування сучасних ігротехнік, або правил проведення ігор і конкурсів. Зорієнтовані, передусім, на людські емоції, ці правила є основою сучасних івент-технологій (технологій вражень).
Діяльність музею, складовими елементами якого є організація перформансів, флешмобів, ігор тощо, є важливою для того, щоб допомогти дітям: 1) побачити чи уявити об’єкти дії, що сприяє візуальному сприйняттю теми; 2) зрозуміти й усвідомити особистісну важливість інформації; 3) намагатися діяти за зразком, установкою чи правилом; 4) відчути себе співучасником дійства; 5) оволодіти певними практичними навичками.
Проведення ігор дозволяє зняти нервове навантаження зі школярів, а також можливість побачити своїх однолітків з іншого боку – як вони спілкуються, реагують на чужу думку тощо. Пропоную декілька музейних ігор для юних відвідувачів:
1) Упізнай предмет на дотик
Вікова категорія: середній та старший шкільний вік.
Завдання: впізнати предмет на дотик; описати його характерні властивості; визначити, до якої експозиції він належить. Проводиться після екскурсії.
2) Знайди предмет
Вікова категорія: середній та старший шкільний вік.
Завдання: знайти об’єкт за фрагментом світлини, мальованого зображення або частковим описом. Проводиться під час або після екскурсії.
3) Відчуття у музеї
Проводиться після екскурсії.
Вікова категорія: середній і старший шкільний вік.
Завдання: із закритими очима визначити:
- «Які предмети можуть видавати такі звуки?» (відтворюються звуки стуку дерев’яної ложки по глиняній тарілці, лиття води із горщика, руху рубеля, скрипу кришки скрині тощо);
- «Як розпізнати предмети на дотик?» (гладенька і вузенька тканина – стрічка; прямокутна з різьбленою кришкою і боками – скринька; холодна, металева – чавунна праска тощо);
- «Які речі в експозиції, на Вашу думку, є гарними в естетичному сенсі і чому?» (рушник – гарна вишивка, скринька – майстерне різьблення тощо).
4) Цікаві факти
Проводиться після екскурсії.
Вікова категорія: середній і старший шкільний вік.
Завдання: командам пропонується почергово називати цікаві факти, що запам’яталися з екскурсії.
5) Створюємо свій «Живий музей»
Вікова категорія: середній і старший шкільний вік.
Завдання: підготувати есе про свій «Живий музей». Орієнтовні питання: яку назву і спеціалізацію матиме музей? Якими будуть його експозиції? Якими будуть засоби «оживлення» музею?
Валерія Лавренко,
кандидатка історичних наук,
заступниця директора з наукової роботи
Дніпропетровського національного
історичного музею ім. Дмитра Яворницького (м. Дніпро)
Підготувати заняття на базі історичного музею нескладно. При чому, на тему, яка є зручною для вчителя. Потрібно зателефонувати до нашого музею. Задати тему уроку. А далі – ми щось запропонуємо.
Головне – не боятися телефонувати до нашого музею!!!
Наша сторінка за посиланням: http://www.museum.dp.ua/
НА ВАШУ ДУМКУ, З ЯКОГО ВІКУ ВАРТО РОЗПОЧИНАТИ ЗНАЙОМСТВО З МУЗЕЄМ?
Наталя Діордієва,
вчителька вищої категорії, вчителька-методистка,
учителька історії
Запорізького багатопрофільного
ліцею №99 (м. Запоріжжя)
Це запитання не має однозначної відповіді. Все залежить від того, хто веде, до якого музею і в якій формі показує. Згадалось, що наших синочків (які наразі вже дорослі люди), ми вперше повели до музеїв, коли старшому виповнилось 8, а молодшому – 5 років. Це було у Івано-Франківську. Хлопці з цікавістю розглядали експонати, а ми з чоловіком відповідали на їхні дитячі запитання, звертаючи увагу на те, що нам здавалось важливим. Щось вони зрозуміли, а дещо просто запам’ятали і зрозуміли пізніше, але важливі речі відклались в дитячій підсвідомості. Це перше знайомство з музеями закарбувалося в свідомості та стало нормою в подальшому житті наших дітей.
ЯКОЮ Є СПЕЦИФІКА РОБОТИ МУЗЕЙНИХ СПІВРОБІТНИКІВ З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ ТА ДОШКІЛЬНЯТАМИ?
Валерія Лавренко,
кандидатка історичних наук,
заступниця директора з наукової роботи
Дніпропетровського національного
історичного музею ім. Дмитра Яворницького (м. Дніпро)
Дошкільнятам та молодшій школі категорично не можна в жорсткій формі наказувати «не чіпати предмети». Ця аудиторія пізнає світ через дотик. Тому при роботі з такими клієнтами музейники мають подбати про репліки предметів (або про типовий матеріал з розкопок, який не становить історичної цінності), щоб діти могли його торкатися, пробувати, як працював той чи інший механізм тощо.
При роботі з дошкільнятами і молодшою школою в історичних музеях завжди гостро стоять два питання:
1. Спрощень інформації для дітей не уникнути, але як не допустити того, щоб спрощення не перетворилося на викривлення?
2. Як дітям розповісти про травматичний досвід минулого?
Відповідь на перше питання залежить багато в чому від персональної подачі матеріалу екскурсоводом.
Стосовно другого питання: ми поки що йдемо найлегшим шляхом – розповідаємо про побут і повсякдення людей у тяжкі часи (і, можливо, найлегший шлях оповіді у даному випадку є найефективнішим). Наприклад, про Другу світову війну молодшим школярам ми розповідаємо, даючи потримати масо-габаритні макети зброї тих часів, спробувати її зарядити. Це нелегко. І далі вже говоримо, що війна – це складно з побутової точки зору. Солдат втомлювався від важкої гвинтівки, кілометрів курних доріг, багнюки. Потім демонструємо дітям скляну флягу і казанок. Запитуємо, чи зручно було солдату бігати зі скляною флягою, як довго його обід зберігався теплим. Розвиваємо тему дискомфорту воєнних буднів.
ЯК РОЗПОВІДАТИ ДІТЯМ ПРО ТРАГІЧНІ СТОРІНКИ НАШОГО МИНУЛОГО – ГОЛОДОМОР, ГОЛОКОСТ, ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ, УНИКАЮЧИ ПОТЕНЦІЙНО ТРАВМАТИЧНОГО ВПЛИВУ НА ПСИХІКУ ДІТЕЙ?
Наталя Діордієва,
вчителька вищої категорії, вчителька-методистка,
учителька історії
Запорізького багатопрофільного
ліцею №99 (м. Запоріжжя)
Працюючи вчителем, переважно навчаю історії в старших класах. І в нас вже склалася традиція – в 10-му класі ми проводимо музейний урок разом зі співробітниками Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». Спілкуємося щодо тоталітарних режимів, Голодомору, Голокосту, інших геноцидів, війни на Сході України та інших болючих питань історії. Після таких відвідин ці теми перестають бути просто параграфами підручника й темами уроків. Картинка оживає. Чи впливає такий музейний урок на дитячу психіку? Безумовно. Але він скоріше не травмує, а формує емпатію – вміння співпереживати, бажання не допустити повтору трагедій. Ще одним методом знайомства дітей з цими складними темами вважаю ознайомлення їх з життям однолітків під час Голодомору та Голокосту. При цьому, звичайно, уникаючи кривавих сторінок. Але щоденники дітей, їхні малюнки, спогади, розповіді про рідних, близьких людей і, навіть, про кохання в ті страшні часи змушують старшокласників поглянути на ці теми іншими очима, відчути себе поруч з однолітками, які жили в часи Голокосту та Голодомору. Такі матеріали можна знайти як в Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», так і на сайті ізраїльського національного Меморіалу Катастрофи та героїзму Яд Вашем, Музею та меморіалу Аушвіц- Біркенау, мережі Інтернет тощо:
http://auschwitz.org/en/history/fate-of-children/
https://www.yadvashem.org/yv/en/exhibitions/children/index.asp
Ці історії вчать не лише співпереживати, а й виживати, переживати складні часи, зберігаючи найкращі людські риси.
НА ВАШУ ДУМКУ, МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА – ЦЕ НАУКА ЧИ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ НАУКОВИЙ НАПРЯМОК? ЯКІ ДЖЕРЕЛА З МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ВАРТО ПОЧИТАТИ ВЧИТЕЛЮ ІСТОРІЇ?
Валерія Лавренко,
кандидатка історичних наук,
заступниця директора з наукової роботи
Дніпропетровського національного
історичного музею ім. Дмитра Яворницького (м. Дніпро)
На сьогодні музейна педагогіка в Україні набагато більше представлена на практичному рівні, як певна сукупність музейних досвідів інтерактивної взаємодії з дитячою (рідше – дорослою) аудиторією, спрямованої на глибоке занурення у минуле та рефлексію над ним.
Цей практичний досвід періодично узагальнюється в рамках музейних або науково-просвітницьких фестивалів. Зокрема, IV Всеукраїнський музейний фестиваль, який відбувся у Дніпрі у вересні 2015 р., мав наступну тему: «Музей і діти: дитячі програми, центри, музеї». 27 лютого – 1 березня 2019 р. в Мистецькому арсеналі (м. Київ) відбувся фестиваль «NEOсвітній Арсенал», який об’єднав музеї з усієї України з короткою витримкою активностей, орієнтованих на дітей. Цей фестиваль має потенціал стати щорічним, і кожен, хто цікавиться цією темою, може підписатися на їхню сторінку у Facebook за посиланням: https://www.facebook.com/NEOsvitniyArsenal/
Вчителям, які цікавляться тематикою музейної педагогіки, я б порадила погортати сайт: http://www.participatorymuseum.org/, присвячений партисипативним (спільним) практикам у музеях світу, або почитати книгу Ніни Саймон «The Participatory Museum» (наразі є лише російськомовний переклад). В принципі, цю працю можна назвати теоретично-узагальнюючою за напрямом музейної педагогіки.
З вітчизняних видань вчительській аудиторії також порадила б книгу Наталії Космолінської та Ірини Магдиш «Гра в музей» (Львів, 2018): хоча вона більшою мірою про художні музеї, але її прочитання дасть вчителям розуміння методик залучення артефактів до викладання історії.