24 червня 1900 р. народився Рафаель Лемкін – юрист, правозахисник, розробник концепції геноциду, один з перших, хто запропонував кваліфікувати Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид.
Народився в єврейській родині хліборобів у с. Безводне біля м. Волковиськ Гродненської губернії Російської імперії (нині м. Вовкависьк Гродненської обл., Білорусь). Після Першої світової війни ця територія перейшла до відновленої польської держави. Здобув середню освіту в м. Білосток, студіював право в Ягеллонському Університеті в Кракові (1919–1920) та в Університеті Яна Казимира у Львові (1921–1924). Паралельно вивчав іноземні мови у Гейдельберзькому та інших європейських університетах.
Вибір на користь вивчення міжнародного права Лемкін зробив під впливом вбивства у 1921 р. Талаата-паші, одного з турецьких державних діячів, відповідальних за масові вбивства вірмен в Османський імперії. Він шкодував, що не існує міжнародного законодавства та відповідної судової системи покарання правопорушників, винуватців масових вбивств. Після здобуття докторського ступеню (1926), працював на посаді помічника прокурора у м. Бережани (нині Тернопільська обл.), від 1929 р. – лектором і вільним адвокатом у Варшаві. Одночасно продовжував своє дослідження міжнародного права щодо злочинів проти людських спільнот. У жовтні 1933 р. інноваційні ідеї Лемкіна були представлені на П’ятій конференції з уніфікації міжнародного кримінального права в Мадриді. «Акти варварства» – нищення людських спільнот, один із п’яти описаних у його доповіді злочинів, пізніше стали основою для розробки концепції геноциду. Від 1934 р. мешкав у Варшаві.
З початком Другої світової війни емігрував до Швеції, викладав у Стокгольмському університеті та збирав документи про репресивні закони Німеччини. На початку 1941 р. емігрував до США. Викладав у Юридичній школі Університету Дюка (Північна Кароліна). З 1942 р. обіймав посаду юридичного радника уряду США (Вашингтон). У 1944 р. опублікував книгу «Axis Rule in Occupied Europe» («Правління держав Осі в окупованій Європі») – детально задокументоване викриття нацистських злочинів в Європі. У праці вперше з’являється термін «геноцид» і подана його концепція як міжнародного злочину. У 1945–1946 рр. був радником Верховного Суду США на Нюрнберзькому процесі. Введений ним термін «геноцид» здобув міжнародне визнання. Завдяки його книзі та зусиллям 9 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила «Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього».
Після повалення нацистського режиму Лемкін вважав комуністичну владу головним ворогом людства і звинувачував її у вчиненні геноцидних дій. У 1950-х рр. зблизився з литовською та українською громадами в США. Про його виступи на захист національних меншин у СРСР писали «New York Times» та «Ukrainian Weekly». 20 вересня 1953 р. у Нью-Йорку, під час пам’ятних заходів з нагоди роковин Великого Голоду в Україні, виголосив свою знакову промову «Радянський геноцид в Україні». У концепції геноциду Лемкін визначав це поняття набагато ширше, ніж визначення відповідної конвенції ООН. До можливих жертв геноциду він зараховував не тільки національні, етнічні, релігійні та расові групи, карність за злочин проти яких передбачає конвенція ООН, але також політичні, соціальні та інші людські колективи. Проте наявність геноциду українського народу Лемкін аргументував, виходячи саме з дефініції ООН. У геноциді українського народу він виділяв 4 складові: 1) нищення української інтелігенції – «розуму нації»; 2) ліквідація Української православної автокефальної церкви – «душі України»; 3) виморювання голодом селян – носіїв української культури, мови, традицій тощо; 4) заселення України іноетнічними елементами з метою зміни складу населення.
Рафаель Лемкін двічі був номінований на Нобелівську премію миру (1950, 1952). Помер у Нью-Йорку 28 серпня 1959 р.
2009 р. його працю «Радянський геноцид в Україні» оприлюднено 28-ма мовами.
11 листопада 2017 р. у Львові на вул. Замарстинівській, 21 було встановлено інформаційну таблицю з метою увічнення пам’яті Рафаеля Лемкіна.
Дільфуза Глущенко