ЦЬОГО ДНЯ 9 (22) березня 1917 р. народилася Зузанна Ґінчанка

Новини 22.03.2020

9 (22) березня 1917 р. у Києві народилася Зузанна Ґінчанка (справжнє ім’я Зузанна Поліна Гінцбург) – одна з найяскравіших постатей польської ліричної поезії міжвоєнного двадцятиліття.
Майже одразу після народження дитини родина Семена та Цецилії Гінцбург (у дівоцтві Зандберг) залишає Київ та переїздить до Рівного – міста, в якому мешкала бабуся Зузанни – Клара Зандберг.
Саме тут в самому середмісті Рівного минуло дитинство майбутньої поетеси. Після розлучення батьків, головну роль у вихованні дівчинки відігравала її бабуся, яка встигала опікуватися як онукою, так й невеличкою родинною справою – крамничкою, що розташовувалась на першому поверсі будинку Зандбергів.
Зузанна відвідує та успішно закінчує польську гімназію імені Т. Костюшка, поєднуючи підліткові розваги із першими поетичними дебютами польською мовою (На відміну від батьків, що спілкувалися переважно російською, дівчинка писала та спілкувалася переважно польською).
У 1935 р. Зузанна переїжджає до Варшави, де вступає до університету. Початок студентського життя співпадає із хвилею антисемітизму, що охопила країну. Не уник цього ганебного явища й столичний університет. На думку біографів Зузанни Гінчанки, саме через дискримінацію та вороже ставлення з боку радикально налаштованої частини студентства дівчина з виразною східною зовнішністю полишає мрію стати вчителькою.
У 1936 р. світ побачила світ перша поетична збірка Зузанни Гінчанки – «Про кентаврів» („O centaurach”). На той час поетка вже знана постать у польських літературних колах. Її поетичним дебют – вірш «Серпнева плідність» («Żyzność sierpniowa»), опублікований на шпальтах «Ілюстрованого Щоденного Кур’єру», відбувся ще у 16-річному віці. На момент переїзду до Варшави Зузанна вже мала звання лауреатки почесного Конкурсу молодих поетів провідного літературного видання країни – «Літературних відомостей» (“Wiadomości Literackie”). Серед грона приятелів та друзів «Суламіти»1, як її називали колеги-літератори, – знані не лише у Польщі, але й поза її кордонами, – Вітольд Гомбрович, Казимєж Брандис, а літературним патроном виступає неперевершена зірка польської поезії – Юліан Тувім.
Вибух Другої світової війни застає Зузанну та її друзів на відпочинку в Рівному. Вже перші кроки радянської окупаційної влади продемонстрували усю небезпеку соціального статусу онуки власниці приватної крамниці. Саме тому ще восени 1939 р. Зузанна переїжджає до Львова, де за протекції знайомих отримує місце помічника бухгалтера у місцевому Санітарному бюро. Попри непоетичний характер праці поетеса не полишає творчості. Отримавши членський квиток Союзу радянських письменників України Зузанна Гінчанка пише власну поезію, перекладає на польську твори української та російської літератури.
Два роки німецької окупації (1941 – 1942 рр.) Зузанна Гінчанка провела у будинку на вул. Яблоновських (нині вул. Шота Руставелі, 8а). Під час однієї з облав восени 1942 р. Зоф’я Хомін, управителька будинку, в якому переховувалась літераторка, видала її поліції, прямо заявивши про єврейське походження Зузанни. Щасливим чином поетесі вдалося втекти прямо під час конвоювання до в’язниці. Трагічний досвід зради поетеса виплеснула у поезії „Non omnis moriar” («Ні, весь я не помру») – можливо, найбільш проникливого поетичного твору про Голокост та розпач від людської підлості й зради

Non omnis moriar – мої багатства гожі,
Луки моїх скатертин, фортеці шаф важенних,
Широкі простирадла, дорогоцінне ложе
І сукні, яскраві сукні залишаться після мене.
Хоч нема спадкоємця у мене достоту,
Хай же речі єврейські твої руки віднайдуть,
Хоміново, львів’янко, вправна жінко сексота,
Хижа стукачко, матере фольксдойча.
Твоє, хай твоїм і послужить, бо навіщо – комусь-то?
Мої рідні – не лютня, не порожнє імення.
Пам’ятаю про вас. Коли йшла ота муштра,
Пам’ятали ж про мене. Згадали ж про мене.
Хай же друзі мої, при бокалі засівши,
Поминають мій скін і свої також статки:
Килими й покривала, полумиски грішні –
Нехай п’ють цілу ніч, а як світляна латка
Зблисне в небі, шукати йдуть злота і перснів,
У диванах, матрацах і в килимах перських.
О, з яким же запалом візьмуться до праці!
Віхті кінського волосся й сіна найперше,
А затим подушок й перин оболоки
Пристануть до рук, ніби крила, а зранять, як терня,
То кров моя зліпить пір’їни із пухом вологим
І окрилених раптом у янголів оберне.2


          Переклад – Ярослава Поліщука

Стало очевидним, що залишатися у Львові надалі було неможна. Отримавши за допомогою друзів фальшиві документи на ім’я Марії Данилів дівчина переїжджає до Кракова, де мешкає до травня 1944 р., коли фатальний збіг обставин, а за деякими джерелами – чергова зрада, призвели до арешту та подальшого ув’язнення. Нам дотепер невідома точна дата розстрілу поетеси та місце її поховання.
Пам’ять про її коротке й водночас яскраве життя бережуть сторінки спогадів її сучасників та поодиноких біографів. Лише через 100 років після свого народження у 2017 р. Зузанна повернулася й до рідної України. Завдяки літературознавцю, перекладачу професору Ярославу Поліщуку поезії Ґінчанки заговорили до читачів українською мовою. Тож, кожен бажаючий може поринути у неї просто завітавши до бібліотеки Музею та взявши до рук збірку поезій Зузанни Ґінчанки. 


1 Суламіта – кохана дівчина біблійного царя Соломона, персонаж книги «Пісня над піснями».
2 Вірш цитовано за виданням: Non omnis moriar /Zuzanna Ginczanka „Wiersze” / Зузанна Ґінчанка «Вірші»: польською та українською мовами / Передм. Ярослава Поліщука. / Післямова: Кшиштоф Вільман, Ізольда Кєц. / Ярослав Поліщук, Кристина Пйотровська, Ізольда Кєц, Кшиштоф Вільман. – Львів, 2017. – С. 91.