ЦЬОГО ДНЯ - 17 березня 1942 р. – початок масових вбивств у нацистському таборі смерті Белжець

Новини 17.03.2020

Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого
(Книга Йова, 16:18)


Белжець (нім. Sonderkommando Belzec der Waffen-SS, пол. Bełżec) – нацистський концентраційний табір біля однойменного села у Польщі, близько 70 км на північний захід від Львова та одразу ж після перетину сучасного українсько-польського кордону. Початково у 1939 р. нацисти заснували в Белжеці робочий концентраційний табір. На серпень 1940 р. кількість в’язнів сягала 11 000: ромів, євреїв та представників інших національностей з Радому, Любліну, Варшави та їх околиць. З листопада 1941 р. почалося будівництво табору смерті, у тому числі газових камер. Вже 17 березня 1942 р три газові камери почали діяти в рамках початку Операції «Рейнгард» – складової так званого «остаточного вирішення єврейського питання». Першими жертвами табору смерті були євреї, депортовані з Любліна та Львова. Протягом перших чотирьох тижнів у Белжеці було убито майже 80 000 чоловік. Депортації з подальшим знищенням тривали до листопада 1942 р. Значну частку жертв табору складали євреї зі Львова та інших українських міст Галичини. Так, лише за серпень 1942 р. до табору було вислано понад 50 000 львівських євреїв.


Відповідно до підрахунків дослідників у Белжеці загинули від 450 000 до 600 000 євреїв і майже 2 000 ромів. У 2000 р. англійська розвідка розсекретила зміст низки нацистських документів, що стосувалися діяльності табору смерті. Зокрема, у телеграмі командира СС і поліції Любліна, Германа (Юліуса) Хьофле до Адольфа Ейхмана щодо ходу операції «Рейнхард» у період до 31.12.1942 р., зазначено число 434 508 євреїв, убитих у таборі. Проте є підстави вважати, що ця цифра занижена, оскільки незрозуміло, чи враховані тут євреї, які померлі дорогою до табоу, а також від якого періоду вівся облік жертв.


Площа Табору смерті у Белжеці складала декілька гектарів, а сам він був однією з найбільших нацистських «фабрик смерті» під час Другої світової війни. На початку 1943 р. вбивці ретельно знищували тіла жертв, а також будь-які сліди функціонування табору.
Від 2004 р. на місці злочину існує символічне Місце Пам’яті, що включає у себе й музейну експозицію.