8 лютого 1940 р. нацистська адміністрація видала наказ про створення відокремленої єврейської дільниці у Лодзі. Так розпочалася історія другого за кількістю мешканців (поступалось лише Варшавському) та першого закритого гетто в окупованій Європі. У різний періоди кількість людей, що у ньому мешкали, складала від 160 до понад 200 тис. осіб. На момент завершення примусового виселення євреїв (кінець квітня 1940 р.) гетто, як, власне, й місто, мало нову назву – Ліцманштадт (Місяцем раніше нацисти перейменували Лодзь на Ліцманштадт у пам'ять про генерала Карла Ліцманна – німецького полководця часів Першої світової війни).
Від осені 1941 р. гетто на додачу виконую функцію одного з місць депортації євреїв та ромів Німеччини. Новоприбулі потрапляли у жахливу атмосферу голоду, хвороб, тісняви. Уявіть собі, що густота заселення сягала 40 тис. осіб на км2! Для порівняння у Києві станом на 2013 р. аналогічний показник складав 3,4 тис. осіб.
Варто відзначити, що на території гетто був створений своєрідний ромський «табір у таборі» (існував у листопаді – грудні 1941 р.)., в’язнями якого були понад 1200 людей.
Гетто Ліцманштадт проіснувало рекордний час – 4,5 роки (до 29 серпня 1944 р.). Не останню роль у цьому зіграла політика керівника місцевого юденрату (єврейської ради) Хаїма Румковського. Він у різний спосіб, у т.ч. шляхом репресій, реалізовував тезу про те, що «лише праця може врятувати життя». З його ініціативи на території гетто були зорганізовані понад 100 підприємств, які виконували різноманітні замовлення нацистської влади та водночас засвідчували «корисність його працівників». Особливого значення факт працевлаштування для мешканців гетто набув наприкінці 1941 р.
Саме тоді у селі Хелмно, що у 60 км від Лодзі, розпочав функціонування табір смерті Кульмхоф. Лише протягом січня-травня 1942 р. у його газових камерах були убиті близько 55 тис. мешканців гетто Ліцманштадт. Загалом же протягом 1942 р. до табору було депортовано понад 70 тис. євреїв. У подальшому євреїв з гетто з поблизької до Лодзі станції Радегаст також депортовували до табору смерті Аушвіц-Біркенау. Загалом на момент вигнання нацистів з міста (січень 1945 р.) у ньому залишалися в живих близько 900 колишніх мешканців гетто. Ще близько 10 000 осіб переховувались у поблизьких до Лодзі лісах.
Постійна експозиція Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» містить речі, що належали та використовувались євреями-мешканцями гетто Ліцманштадт, а також унікальні кадри хроніки 1942 – 1943 рр., яка закарбувала трагічну долю сотень тисяч жертв нацистського геноциду.
Також у бібліотеці Музею можна ознайомитися з виданням «My secret camera. Life in the Lodz Ghetto». Це альбом фотографій з гетто Ліцманштадт, зроблених таємно Менделем Гроссманом (1913–1945 рр.), фотографом і в’язнем гетто у Лодзі. Світлини, що супроводжуються коротким описом зображеного, розкривають нелюдські умови життя єврейського населення в гетто. Посилання на книгу тут.