Рудольф Врба (уроджений Вальтер Розенберг, взяв ім’я Рудольф-Врба після втечі з табору Аушвіц-Біркенау) народився 11 вересня 1924 р. у м. Топольчани (Чехословаччина). Не по роках розвинена дитина мала особливі здібності до мов та математики. Але у 15 років Рудольф був змушений покинути навчання у гімназії. У 1941 р. Словацька Республіка – держава-союзник нацистської Німеччини – прийняла «Єврейський кодекс», подібний до Нюрнберзьких законів, який запровадив обмеження на освіту, житло та пересування євреїв.
У своїх спогадах він писав, що навчився жити з обмеженнями, але повстав, коли словацький уряд у лютому 1942 р. оголосив, що тисячі євреїв будуть депортовані до Польщі. Депортації відбувалися на прохання Німеччини, яка потребувала робочої сили. Словацький уряд платив німцям за кожного єврея з умовою, що уряд пред’явить права на майно депортованих. 15 червня 1942 р. Р. Врбу було депортовано до концентраційного табору Майданек, згодом, наприкінці червня, його перевели до Аушвіца.
Після перших місяців поневірянь у таборі Рудофа відправили працювати на «Канаду», підрозділ, який збирав речі новоприбулих. Робота полягала у сортуванні, пошуку прихованих цінних речей. Саме за такою роботою Р. Врба прийшов до шокуючого усвідомлення що Аущвіц-Біркенау це не тільки рабська праця, це фабрика смерті. На «Канаді» прийшло жахливе розуміння, що все цінне від людей, яких відправляли до газових камер, вирушало ешелонами до Німеччини. Таким чином нацисти намагалися отримати прибуток від своєї політики масових вбивств. Пізніше, працюючи на залізничній платформі прибуття, де в’язень допомагав вивозити багаж, прибирати вагони, Врба остаточно осягнув механіку цієї фабрики смерті. Він вирішив, що якби решта євреїв Європи знала про те, що відбувається в Аушвіці, виник би опір і паніка, які б перешкоджали впорядкованому процесу вбивств нацистами.
На початку 1944 р. Врба дізнався, що нацисти готуються до прибуття єврейського населення Угорщини. Він згадував: «Це було терміново, бо я знав, що все підготовлено до вбивства одного мільйона євреїв з Угорщини. А оскільки це було близько до Словаччини, я думав, що можна буде попередити». В’язень вирішує утекти, але не задля власного порятунку. Він хоче попередити світ та інших євреїв про те, що на них очікує за колючим дротом.
Рудольф зі своїм другом словацьким євреєм Альфредом Ветцлером, проаналізувавши попередні невдалі спроби втечі з табору, 7 квітня 1944 р. покинули табір. Плануючи втечу, друзі вирішили сховатися у ямі, яку вони підготували в купі дров, між огородженням по внутрішньому й зовнішньому периметрах табору. Польські в’язні додатково ще покрили яму дошками, всю територію навколо ями посипали махоркою, щоб собаки охоронців не зачули людей. Друзі знали, що за табірними правилами їх шукатимуть три доби. Увечері 10 квітня Р. Врба та А. Ветцлер виповзли з ями та використовуючи карту, яку роздобули заздалегідь, рушили на південь, у бік Словаччини, розташованої за 130 км. Пересувалися ночами, їли хліб, який прихопили з табору, пили зі струмків. У дорозі кілька поляків допомагали з їжею.
21 квітня друзі дійшли до словацького кордону. Переховувались у місцевій родини. Через знайомого у Словацькій єврейській раді (єдиній общинній організації, якій режим дозволяв функціонувати) домовилися, щоб із Братислави надіслали людей для зустрічі з біглими в’язнями. З Ветцлером і Врбою спілкувалися окремо, щоб можна було порівняти ці два свідчення. Потім було написано та переписано звіт (40 сторінок), який було перекладено німецькою та угорською мовами. Звіт містив описи табору, зокрема детальні описи газових камер у Біркенау та процесу знищення. Значна частина звіту була присвячена ретельно вивченим деталям транспортів , що прибували до табору, зокрема національності та кількості прибулих.
Розголос звіту Врби-Ветцлера відбувся не одразу. Але влітку 1944 р. вийшло щонайменше 383 статті про Аушвіц у швейцарських, американських та інших світових ЗМІ. Звіт врятував життя близько 120 000 угорських євреїв, яких уряд Угорщини дозволив депортувати з країни до Аушвіца, але після оприлюднення інформації в ЗМІ передумав. На думку британського історика Мартіна Гілберта, «жоден інший окремий акт у Другій світовій війні не врятував стільки євреїв від долі, яку визначив Гітлер».
Після війни Р. Врба вивчав біологію та хімію у Чеському технічному університеті в Празі, отримав докторський ступінь. Втік з комуністичної Чехословаччини до Ізраїлю, потім переїхав до Великої Британії, остаточно оселився у Канаді.
Мемуари Р. Врби «Я не можу пробачити» були перекладені багатьма мовами. Завершує свої спогади автор таким твердженням: «Це зло – погоджуватися зі злом активно чи пасивно, як інструмент, як спостерігач чи як жертва».
Рудольф Врба помер 27 березня 2006 року. Все життя він давав інтерв’ю, виступав у судах, допомагав світові зрозуміти масштаб Голокосту.
У 2024 р. побачила світ книга британського журналіста, письменника Джонатана Фрідленда «Майстер утечі», яка розповідає історію втікача з Аушвіцу, який попередив світ про масовий злочин. В основу сюжету книги покладено історію Рудольфа Врби.
Ця книга є у бібліотеці Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні». Запрошуємо до читання.