На початку Першої світової війни внаслідок масштабної Галицької битви австро-угорська армія зазнала відчутної поразки та відступила. 3 вересня 1914 р. передові частини 3-ї російської армії під командуванням генерала Миколи Рузського без бою увійшли до Львова. Захоплення міста російська пропаганда подавала як «возз’єднання споконвічно російських земель» та «тріумф слов’янського братерства». Проте для поліетнічного Львова прихід царської армії став початком 293-денного періоду жорсткого окупаційного режиму, русифікації, погромів і масштабних репресій.
Для управління завойованими територіями було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке очолив граф Георгій Бобринський. Його публічна програмна заява відверто окреслила курс окупантів: «Східна Галичина і Лемківщина – споконвіку корінна частина єдиної великої Русі... Я буду вводити тут російську мову, російський закон і російський лад». Місто було переведене на петроградський час, на вулицях з’явилися російськомовні вивіски, а обіг австрійської крони примусово витіснявся знеціненим рублем. Особливо гостро ворожість царського війська відчула єврейська громада міста, яку військове командування апріорі підозрювало у шпигунстві на користь Австро-Угорщини. Кульмінацією антисемітської істерії став кривавий антиєврейський погром 27 вересня 1914 року. Приводом до насильства послужила провокація: у єврейському кварталі пролунали постріли. Російські солдати заявили, що цивільні євреї відкрили по них вогонь з вікон будинків (історичні розслідування свідчать, що стрілянину зчинили п’яні військовослужбовці або козаки, які спровокували паніку). Реакція була миттєвою та нещадною: російські вояки оточили єврейські квартали в районі площі Краківської (нині площа Ярослава Осмомисла), вулиць Сонячної (сучасна Куліша) та Казимирівської (нині Городоцька). Розпочалася безладна стрілянина по вікнах, балконах і перехожих, масові грабунки помешкань, крамниць і майстерень. За офіційними й архівними підрахунками, тієї ночі загинуло понад 40 осіб, десятки дістали поранення, сотні родин були пограбовані. Замість покарання погромників окупаційна адміністрація заарештувала десятки постраждалих євреїв, звинувативши громаду в «нападі на імператорську армію».
Політика Бобринського швидко довела, що головною мішенню окупантів є будь-які паростки української національної та культурної ідентичності. Російський політик Павло Мілюков, виступаючи пізніше в Державній думі, назвав діяльність адміністрації в Галичині «європейським скандалом».
У період російської окупації було закрито Наукове товариство імені Шевченка, товариство «Просвіта», Український студентський союз, усі українські періодичні видання, кооперативи та спортивні товариства («Сокіл», «Січ»). Книгарні та бібліотеки зазнали тотальних цензурних зачисток: українськомовні книги вилучили і спалили. Українські гімназії та школи примусово закрили, а на їхній базі організували експрес-курси російської мови для вчителів, завезених з Росії. Львівський університет зазнав реорганізації з наміром перетворити його на російський виш.
Українська греко-католицька церква розглядалася як бастіон українства та «перешкода до православ’я». 19 вересня 1914 р. російські військові заарештували Митрополита Андрея Шептицького, якого згодом вивезли вглиб Росії (до монастирської в’язниці в Суздалі). Десятки греко-католицьких священників заарештували та заслали до Сибіру, а на їхнє місце архієпископ Євлогій (Георгієвський) призначив промосковських священнослужителів.
Було запроваджено інститут заручників серед інтелігенції, бургомістрів і фінансової еліти для запобігання саботажу. Тисячі діячів українського руху (серед них адвокати, вчителі, священники) без суду депортували до Томської, Тобольської, Єнісейської губерній.
Російська окупація спричинила глибоку гуманітарну катастрофу: Львів потерпав від дефіциту продовольства, розриву традиційних економічних зв’язків і повної ліквідації базових громадянських свобод. Знищення багаторічної праці українського національного відродження на десятиліття закарбувало в пам’яті галичан реальну сутність імперської влади. Російський окупаційний режим протримався до 22 червня 1915 р., коли під тиском Горлицького прориву австро-німецьких військ російська армія спішно залишила Львів, відступаючи та спалюючи інфраструктуру й примусово депортуючи місцевих жителів.
P.s. Російська армія, яка віддзеркалювала настрої тодішнього російського суспільства, під час Першої світової війни повсякчасно вдавалася до злочинів проти цивільного населення (і не лише на окупованих територіях). Шовіністичні тенденції, які з початком війни лише посилилися, вилилися в низку проявів насильства та нетерпимості. У більшості випадків об’єктами ненависті з боку представників армії та держави ставали євреї. Незабаром на Youtube-каналі Музею з’явиться відео, присвячене так званій Маріампольській справі (1914–1916 рр.), яка, на думку радикально правої чорносотенної російської преси, була доказом ворожості євреїв щодо російської держави. Одним з учасників процесу був уродженець м. Дніпра (в імперський період – Катеринослава) блискучий юрист – Оскар Ґрузенберг. Тож, якщо бажаєте відкрити для себе ще одну забуту сторінку єврейської історії – стежте за нашими анонсами.