Подія відбулася з ініціативи Адольфа Гітлера на з’їзді націонал-соціалістичної партії Німеччини, який щорічно проводився в Нюрнберзі. Відповідно до ухвалених законодавчих актів – Закону про громадянина Рейху та Закону про охорону німецької крові й німецької честі – євреї позбавлялися громадянства (але вважались підданими країни) та права вступати у шлюбні або позашлюбні контакти з арійцями. Укладені всупереч закону шлюби оголошувались такими, що не мають юридичної сили, навіть якщо вони були оформлені за межами Німеччини. Для порушників передбачалася відповідальність – один рік ув’язнення з виконанням примусових робіт. У разі позашлюбного контакту покарання (тюремне ув’язнення без примусових робіт) покладалося тільки на чоловіка. Євреям також заборонялось наймати до себе в будинок жінок «німецької або спорідненої крові», які не досягли 45 років – очевидно, з метою зменшення вірогідності адюльтерів.
Нюрнберзькі закони повністю відповідали концепції «расової гігієни», яка почала формуватися задовго до приходу нацистів до влади. У 1853 р. Жозеф Артюр де Гобіно опублікував «Есе про нерівність людських рас», у якому обґрунтував особливі права арійської раси, а також необхідність дотримуватися расової чистоти. Протягом кількох десятиліть ці ідеї набували розвитку. У провідних країнах світу – Великій Британії, Німеччині, США – сформувалось своєрідне расове месіанство. Кількома десятиліттями пізніше расова теорія була посилена євґенікою (термін запропонував британський антрополог Френсіс Гальтон) – вченням про селекцію людини для поліпшення її спадкових властивостей задля боротьби з виродженням. Прибічники євгеніки стверджували, що сучасна медицина втручається в дарвінівський природний відбір, зберігаючи життя слабким індивідам і не заохочуючи до репродукції «цінних» осіб. Ігноруючи фактори виховання, навколишнього середовища, стрімкої урбанізації, «євгеністи» всі проблеми суспільства – алкоголізм, злочинність, психічні захворювання, навіть бідність – обумовлювали фактором спадковості.
До Першої світової війни німецький рух за расову гігієну мало чим відрізнявся від американського або іншого європейського. Радикалізація відбулася невдовзі після поразки й охопила весь міжвоєнний період. Фактор економічної розрухи разом із загальною національною депресією спричиняли пошук легких рішень. Значна частина громадян Німеччини вважали, що найкращі «чистокровні» німці загинули на полі бою, залишились менш «цінні» – хронічно хворі (фізично й психічно), в’язні, ті, хто знаходився на соціальному забезпеченні. Відчай від перспективи перетворення батьківщини на країну третього світу провокував у частини німців більш жорсткий спосіб мислення.
Ще до 1930-х рр. концепція расової гігієни стала надзвичайно популярна як у професійному середовищі (серед науковців, лікарів), так і у світогляді німецького суспільства. Інакше важко пояснити ентузіазм медиків, які активно вступали до НСДАП та афілійованих із нею організацій; заяви вірності німецьких професорів А. Гітлеру, що їх підписували сотні університетських викладачів та науковців (наприклад, «Заяву професорів німецьких університетів та вишів про підтримку Адольфа Гітлера та націонал-соціалістичної держави» від 11 листопада 1933 р. підписали понад 900 осіб). Зрозуміло, що мала місце й безвихідь тоталітарної політики, що майже не лишала маневру для особистості. Але, визнаємо, була й відповідна суспільна атмосфера, що формувала запит на подальші кроки влади. Саме на такому ментальному підґрунті теоретична євгеніка ставала конкретною щоденною практикою.
Основою для прийняття Нюрнберзьких законів стали ідеї німецького професора антропології Ойгена Фішера. Він розробив концепцію евтаназії євреїв, ромів та економічно «непродуктивних» (внаслідок невиліковних хвороб) німців; примусової стерилізації «расово неповноцінних» німців (з 1941 р. О. Фішер наполягав на стерилізації навіть тих німців, чиї дід або бабуся були євреями – цей план професора антропології не був повністю реалізований). Отже, нацистський режим використовував наявну наукову традицію і суспільну атмосферу в країні для раціоналізації власної дискримінаційної політики, ствердження расової переваги німців і творення «переможної демографії».
Закони були одноголосно ухвалені сесією Райхстагу, спеціально скликаною у Нюрнберзі. Згідно з поправками до Закону про громадянина Райху юридично визначалося поняття «єврей» – особа, яка мала мінімум трьох предків-євреїв у третьому коліні (серед дідусів-бабусь). Для наочності розроблялися спеціальні расові таблиці, що масово тиражувалися у навчальних посібниках, шкільних щоденниках, блокнотах. Згодом законом від 17 серпня 1938 р. у Третьому Райху для євреїв вводилася особлива позначка в паспортах – «J» (Jude). До імені кожного чоловіка додавалось «Ізраїль», жінки-єврейки в паспортах отримували друге ім’я «Сара». Це робилося заради того, аби євреї не могли приховати національність через арійські імена.
Люди змішаного походження належали до категорії так званих «мішлінгів». Серед них вирізняли мішлінгів першого ступеня, або напів’євреїв, – так називалася людина з двома єврейськими дідусями або бабусями, яка не сповідувала юдаїзм і не була одружена з євреєм або єврейкою на момент 15 вересня 1935 р. Мішлінгом другого ступеня, євреєм на чверть, називалася людина з одним єврейським дідусем або однією єврейською бабусею, чи то арієць, який одружився з євреєм або єврейкою. Варто зауважити, що політика нацистів щодо мішлінгів не вирізнялася послідовністю: на тлі загальної дискримінації робилися винятки для найбільш цінних кадрів (добрих професіоналів, хоробрих вояків, людей з хорошими зв’язками тощо). Втім, в разі одруження мішлінга з євреєм або дотримання ним юдейських традицій, він позбувався особливого статусу й дорівнювався до євреїв. Дискримінація мішлінгів породила корупцію: за певну суму можна було оголосити себе арійцем. Багато німецьких жінок, одружених із євреями, були змушені обмовляти себе, що, мовляв, чинили перелюби з німецькими чоловіками. Таким чином матері рятували своїх дітей-напів’євреїв від дискримінації.
Звісно, німецьке суспільство, яке «проковтнуло» скорочення соціальних послуг для людей з інвалідністю, погодилось на масові операції насильницької евтаназії та стерилізації німців, було значно простіше переконати в необхідності обмеження прав євреїв. Тому Нюрнберзькі закони, що поєднували євгеніку з расовим антисемітизмом, значною частиною населення не сприймались як людиноненависницькі. Ці закони стали основою для масового знищення євреїв на етапі «остаточного вирішення єврейського питання».