2 серпня щорічно на міжнародному рівні вшановують пам’ять жертв нацистського геноциду ромського народу. В Україні цей день вшановується на державному рівні відповідно до постанови № 2085 Верховної Ради України від 8 жовтня 2004 р. «Про відзначення Міжнародного дня Голокосту ромів».
Нацисти ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Перші масові вбивства ромів почалися вже восени 1941 р. У Миколаївській області у вересні 1941 р. особовий склад айнзатцгрупи ліквідував понад сотню ромів, зокрема жінок та дітей. У лютому 1942 р. в Артемівську (нині Бахмуті) зондеркоманда розстріляла двадцять родин ромiв у колишній гіпсовій шахті. Сотні ромів були знищені в Києві, Малині, Василькові, Обухові, Маріуполі, Кіровограді (нині Кропивницький), Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні, різних містечках Рівненської області тощо.
Місцеві жителі так само, як євреїв, рятували ромів від розстрілів. Але їхній порятунок мав свою особливість. Перш за все, місцеві жителі попереджали ромів про наближення облав. Часто представники місцевої адміністрації видавали ромам фіктивні довідки про їхнє етнічне походження.
Нацистський режим використовував ромів на примусових роботах, депортував до концентраційних таборів, масово знищував. У ніч з 2-го на 3-тє серпня 1944 р. у нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау в газових камерах було вбито близько 3 тис. представників ромського населення Європи, серед них – діти та літні люди. Саме ця дата у нацистських рапортах була позначений як «ліквідація циганського табору Біркенау».
Масштаби страшної статистики табору Аушвіц вражають: з 23 тис. ромів, депортованих з 14 країн Європи, тут загинуло близько 20 тис. Під час Другої світової війни нацистами та їх прибічниками було знищено понад 90 % ромського населення Австрії, Німеччини, Естонії. Внаслідок каральних акцій німецької окупаційної влади в Україні було вбито близько 20 тис. ромів. За різними підрахунками, жертвами нацистського геноциду ромів стали до 500 тис. осіб, або понад 25 % довоєнного ромського населення Європи.
Нацистську політику тотального вбивства ромів і сінті часто позначають як «мовчазний» чи «маловідомий» геноцид. Не останню роль у появі такого формулювання відіграв брак у ромському середовищі письмової традиції пам’ятання про цю трагедію. Дослідники буквально по крихтам акумулюють відомості про цю страшну сторінку минулого, черпаючи інформацію з документації виконавців цього страшного злочину, або з поодиноких спогадів сучасників нищення ромських громад у роки нацистської окупації. Попри об’єктивні труднощі, науковці сходяться на тому, що саме роми і сінті були другою, після євреїв, групою людей, що, згідно з людиноненависницькою ідеологією нацизму, підлягала тотальному знищенню. Євреї, роми і сінті були приречені нацистами на смерть лише через своє походження.
Про геноцид ромів у Німеччині заговорили лише на початку 1980-х рр. минулого століття. Для порівняння: геноцид євреїв визнали одразу після падіння нацистського режиму. І лише у 1996 р. лідерами ромських організацій 10-х країн Європи та США на конференції «Геноцид – Пам’ять – Надія» 2 серпня було встановлено як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.
29 січня 2018 р. у Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» було відкрито одну з перших у Центрально-Східній Європі постійних експозицій «Трагедія ромського народу в Україні та Молдові».
Але, на жаль, трагічні сторінки минулого повторюються сьогодні в нашій державі. Від початку повномасштабної війни роми на рівні з усіма громадянами України, що мають різне етнічне походження, протистоять російському агресору, беруть участь у русі опору, служать у лавах ЗСУ, займаються волонтерською діяльністю, гуманітарною допомогою громадянам та військовим тощо. Разом ми всі наближаємо перемогу України.