160 років тому, а саме 29 липня 1865 р., народився Андрей Шептицький – один із найвидатніших релігійних та суспільних діячів України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., митрополит Української греко-католицької церкви та духовний провідник українського народу.
Протягом майже 44 років він був безумовним моральним авторитетом не тільки для духовенства, а й для інтелігенції та простого люду. Під час Другої світової війни митрополит Андрей Шептицький разом зі своїм братом Климентієм організував систему рятування євреїв від знищення. Завдяки ній силами духовенства Української греко-католицької церкви вдалося зберегти не одне життя.
Андрей Шептицький (у хрещенні Роман Марія Олександр) народився в с. Прилбичі, неподалік Львова. Він походив зі знатного стародавнього українсько-польського роду, мав титул графа. Його брати стали частиною польської національної еліти, займали серйозне місце в соціальній системі Польщі. Але сам митрополит та його рідний брат Климентій усвідомлювали себе українцями. Андрей Шептицький будучи духовним провідником українського народу, намагався також врахувати інтереси поляків та євреїв.
Початкову освіту майбутній митрополит здобував вдома, а згодом навчався в гімназіях у Львові та Кракові, добре володів українською, англійською, французькою, німецькою, польською, івритом, латинською мовами. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. У 1888 р. вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі та прийняв чернече ім’я Андрей. У 1899 р. його номіновано Станиславівським єпископом, а у 1900 р. – Галицьким митрополитом.
Андрей Шептицький виступив реформатором багатьох сторін життя українського народу. У церковне богослужіння було запроваджено живу українську мову. Реформовано богословську освіту, реорганізовано духовну семінарію у Львові. Шептицький підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, багатьох учнів-богословів направляв на навчання до Рима, Інсбрука, Фрібурга, Відня. Також опікувався сиротинцями, притулками, дитячими садками, фінансово підтримував наукові, освітні, культурно-мистецькі установи, видавництва і громадські організації. На кошти митрополита було придбано будівлю, де розмістилася художня школа відомого митця Олекси Новаківського. У 1905 р. Шептицький заснував Український національний музей (https://nml.com.ua/), придбавши для нього окреме приміщення. Завдяки Андрею Шептицькому в музеї зібрано одну з найбільших у Європі колекцій іконопису. Митрополит передав до фондів музею майже 10 000 предметів з приватного зібрання й утримував його на особисті кошти. Крім того, він підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».
Варто зазначити, що митрополит був противником будь-яких проявів радикалізму. Про це свідчить його реакція вбивство директора Української академічної гімназії, колишнього вояка Української галицької армії та армії УНР, організатора й діяча пластового руху Івана Бабія 27 липня 1934 р. Вчинив злочин бойовик Організації українських націоналістів Михайло Цар просто посеред вулиці. На думку радикального середовища ОУН постать І. Бабія, який розвивав українську освіту, підтримував українські культурні проєкти у Львові, шкодила боротьбі за відновлення Української незалежності. Зокрема, І. Бабій перешкоджав агітаційній діяльності націоналістів у середовищі шкільної молоді. Митрополит Андрей Шептицький був одним з тих, хто рішуче затаврував як вбивство Івана Бабія, так і радикальні методи боротьби із політичними опонентами, вважаючи останні відверто шкідливими для українського руху і для людської природи загалом.
Після 1939 р. Західна Україна була окупована більшовиками. З цього моменту і до 1941 р. відбувались процеси радянізації, які не сприймало місцеве населення. Розпочалися масові репресії, в тому числі і проти діячів Української греко-католицької церкви. Десятки тисяч українців було депортовано, тисячі мешканців перед відступом радянських військ у 1941 р. були страчені у в’язницях НКВС. У цей же період у родинному маєтку Прилбичах НКВС було страчено наймолодшого з братів Шептицького Леона разом з дружиною Ядвігою. Нелюдські злочини радянської влади глибоко вразили мешканців Західної України, тож люди спочатку повірили, що німецька армія сприятиме ліквідації більшовицького режиму та досягненню незалежності України.
У перші дні після нападу Німеччини на СРСР митрополит вітав гітлерівську армію, адже, як і багато українців, вірив, що нацистські війська звільнять Україну з-під влади СРСР, а, отже, її територія стане суверенною. «Диявольська природа нацизму» швидко стала очевидною для митрополита, який неодноразово безуспішно звертався до Папського престолу та німецької влади, прохаючи обмежити і припинити ганебні вбивства та переслідування людей. Одночасно він сам, а також його найближчі сподвижники виконували таємну місію милосердя – переховували десятки євреїв у монастирях, при храмах і резиденціях УГКЦ.
21 листопада 1942 р. митрополит А. Шептицький звертається до вірян із проповіддю, присвяченою одній з найважливіших заповідей – «Не убий». Фактично він закликає кожного вірянина до сміливості протистояти зловісній владі насилля та бути відважним і мужнім, аби не забруднити себе одним з найстрашніших гріхів – позбавлення життя ближнього.
Митрополит Андрей Шептицький організував кампанію з порятунку українських євреїв, в якій брали участь священнослужителі: архімандрит монахів-студитів Климентій Шептицький; ігуменя Студитського монастиря Йосифа, яка керувала всіма жіночими монастирями; преподобний о. Марко Стек вів масштабну роботу з виготовлення для євреїв документів, за якими їх ідентифікували як українців; священник о. Герман Будзінський та ієромонах Кипріян (Шульган) опікувалися долею багатьох євреїв, зокрема синами головного рабина Львова, Куртом та Натаном Левінами (https://www.radiosvoboda.org/a/25426987.html); о. Никанор Дейнега, о. Іван Котів та сестра Моніка Полянська організували видачу євреям «арійських» документів, забезпечували їх одягом та харчами; о. Микола Галянт – керівник митрополичої канцелярії разом із секретарем Володимиром Грицаєм переховували в церквах євреїв. Опікуватись рабином Кахане Андрей Шептицький особисто доручив Володимиру Грицаю. Згідно зі списком, який склав Давид Кахане, участь у порятунку євреїв брали понад 240 українських греко-католицьких священників. Так, 14 серпня 1942 р. було таємно виведено з львівського гетто і сховано в численних монастирях Львова та Львівської області близько 200 єврейських дітей. Їм виготовили документи, надали фальшиві посвідчення про хрещення та назвали українськими іменами.
Цікаво, що особи, які брали участь в акціях порятунку, були найближчими співробітниками митрополита й поділяли його погляди на реформування УГКЦ. Ця обставина пояснює той факт, чому саме здебільшого монахи і монахині студійського уставу брали участь в організованих митрополитом акціях порятунку. Через серйозний конфлікт та кардинальні розходження в поглядах на літургійну реформу Андрей Шептицький не залучав до цієї справи монахів чину святого Василія Великого. На жаль, серед служителів церкви були й ті, хто ставився до переслідування євреїв байдуже, а іноді й підтримував «новий порядок» та українців, які намагалися інкорпоруватися у нього.
Таким чином, Митрополит Андрей Шептицький у період німецької окупації використовував адміністративну структуру УГКЦ як основну силу пасивного спротиву гітлерівській владі, а її мережу – для надання допомоги євреям. Завдання з переховування переслідуваних євреїв та надання їм іншої допомоги покладалося на всіх церковних служителів та парафіян.
Після того, як до Львова ввійшла Червона армія, Андрей Шептицький передав єврейських дітей зі студитських монастирів Єврейському комітету, який очолив врятований ним рабин Давид Кагане. Причому митрополит продовжував посилати їжу і одяг Єврейському комітету, поки всі діти не виїхали зі Львова або не були всиновлені.
Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 р. й похований у крипті собору Святого Юра у Львові.
Після Львівського собору 1946 р. радянська пропаганда закріпила на довгі роки негативні образи греко-католицького священства, і з кінця 1950-х рр. представляла митрополита Шептицького як активного колаборанта, духовного натхненника українських націоналістів тощо. А, якщо додати до цього, що окремі греко-католицькі священики освячували добровольців 14-ої гренадерської дивізії СС, то образ церкви та її очільника виглядатиме зовсім неоднозначно. Через це, попри численні звернення до Комісії Яд Вашем і беззаперечні докази щодо участі Андрея Шептицького у порятунку єврейського населення, митрополиту і досі не надане почесне звання Праведника народів світу.
І якщо постать натхненника та організатора системи порятунку євреїв Галичини в часи нацистської окупації є суперечливою, то деяких з його однодумців, (наприклад, сестра Йосифа (Олена Вітер), о. Марко Стек, Климентій Шептицький тощо ), Комісія Яд Вашем визнала Праведниками народів світу.
Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» має у своїй постійній експозиції унікальні речі – книги з особистої бібліотеки Митрополита Андрея Шептицького з його факсимільними автографами. А завітавши до бібліотеки Музею, кожен зможе ознайомитись із чудовою добіркою новітньої літератури, присвяченої цим визначним українцям.