ЦЬОГО ДНЯ. 28 липня 1914 р. – почалась Перша світова війна

28.07.2025

Вона «відкрила» історичне XX століття та мала неймовірний вплив на подальший його перебіг. У нашому сьогоднішньому дописі спробуємо зосередитись на одному з аспектів цієї події – єврейському.

Напочатку війни єврейські громади Російської та Австро-Угорської імперій активно підтримали патріотичні гасла своїх урядів. Звісно, неможливо порівняти становище єврейської меншини в імперії Габсбургів, де євреї користувалися повнотою громадянських прав і здебільшого являли собою емансипований освічений середній клас, і в погромницькій Росії з максимальними правовими обмеженнями для «інородців». Утім, навіть російські євреї не були позбавлені патріотичних почуттів та сподівались, що активна позиція у війні забезпечить єврейським громадам визнання хоча б у майбутньому. Тож на шпальтах єврейської преси публікувались статті войовничого змісту, в синагогах проводились молебні про дарування перемоги зброї своєї країни. Війну підтримали багато євреїв, які знаходилися у різних справах за кордоном. Євреї-студенти з Росії, які навчалися в західних університетах, поверталися додому й добровільно записувались до російської армії. Долучались до війська і євреї-ветерани, учасники російсько-японської війни. Ще більш очікувано підтримали австро-угорську владу євреї держави Габсбургів, адже ворогом їхньої країни була відома своїм антисемітизмом Росія.

Проте чим довше тривала війна, тим більше євреї відчували себе пасербами у «своїх несвоїх» країнах. Бойові дії, що їх вели супротивники, ставали справжнім нещастям для цивільного населення, яке проживало у прифронтових регіонах. Особливо це стосувалось євреїв. Евакуація вглиб територій (навіть значно щасливіших підавстрійських євреїв, тим паче – підросійських) руйнувала звичні налагодженні зв’язки між людьми, ставала серйозним матеріальним випробуванням та емоційним стресом – не всі могли собі її дозволити, а дозволивши – втримати в собі власну етнічну традицію. Тож асиміляційні тенденції (понімечення, русифікація) отримали небувале прискорення.

Коли російська армія після перемоги у Галицькій битві (1914 р.) увійшла до Східної Галичини й Буковини – почались грабунки єврейських крамниць, нищення синагог, наруга над священними юдейськими сувоями, економічне здирництво, і навіть – безпідставна страта далеких від політики євреїв-заручників (звісно ж, як ворогів «матінки-Росії»). На роль заручників, як правило, обирали заможних, шанованих представників єврейських громад, яких утримували в ізоляції під пильним наглядом. Вони могли бути страчені в разі викриття діяльності на користь ворога когось із одновірців.

З часом під приводом захисту прифронтової смуги від «потенційно-ворожих елементів» російське військове командування депортувало євреїв у віддалені губернії Росії. Переселенцям не надавали ані грошей, ані транспорту; на збори виділялося не більше доби. Перевезення великої кількості людей відбувалось в антисанітарних умовах: вози рухалися дуже повільно, бракувало їжі, води. Як наслідок – ширилися тиф, кір, холера (саме з епідеміями пов’язані надзвичайно великі жертви під час Першої світової серед цивільного населення, що оцінюються як вдвічі більші, ніж фронтові втрати).

У найкращому становищі опинились переселенці, які зупинились у містах із сильними єврейськими громадами. Скажімо, в Катеринославі в 1915 р. були зареєстровані 5 700 єврейських біженців, у 1916 р. – 17 000. Значною мірою вони утримувалися коштом єврейської благодійності. Водночас громада турбувалась про працевлаштування найбільш працездатної частини переселенців. Наприклад, «Товариство допомоги бідним євреям-ремісникам» створювало курси професійної підготовки робітників дефіцитних спеціальностей.

Найбільш травматичним був досвід біженства для представників вільних професій – глибина їх соціального провалля була неосяжною. Яскравий приклад – доля відомого лікаря, бібліофіла, сіоніста, філантропа з м. Білосток Йосипа Хазановича. Протягом життя він надіслав до бібліотеки в Єрусалимі понад 63 000 книг та документів і таким чином заклав основу майбутньої Єврейської національної та університетської бібліотеки в Єрусалимі. В 1915 р. за наказом російського воєнного командування був виселений з рідного міста. В Катеринославі, не маючи коштів на існування, поселився в притулку для старців (вул. Бородинська, нині вул. Вартових Неба, 24), де невдовзі й помер. Й. Хазанович є одним із героїв експозиції Музею «Видатні євреї Катеринослава –Дніпропетровська –Дніпра».

Ще більш катастрофічною ситуація стала після поразок російської армії протягом першої половини 1915 р. – антисемітські настрої і в армії, і серед цивільних посилилися. Мову їдиш, що нею спілкувались євреї, російські військові «переплутали» з німецькою, тобто мовою супротивника, й звинуватили їх у колективній зраді. Євреїв почали звинувачувати в «шпигунстві на користь Німеччини», в «революційному розкладанні армії», зрештою – у банальних «боягузстві», «кволості», «меншій витривалості» єврейських солдатів; «нагріванні рук на війні» (так пояснювали дорожнечу продуктів) євреїв тилу. Отже, військове керівництво намагалося прикрити власну некомпетентність, пояснити провали на фронті й негаразди в тилу. Найпростіше це було зробити, штучно створивши цілісний образ внутрішнього ворога. Практика позасудових розправ з євреями-заручниками вийшла за межі поодиноких випадків. На останньому етапі війни втрата керованості військом, розвал фронту сприяв моральному здичавінню солдатських мас, які, відчувши солодкий смак безкарності, переставали стримувати себе – грабували, ґвалтували, знущались…

Отже, Велика війна, радикалізація міжетнічних взаємин почали руйнувати традиційний спосіб життя євреїв обох імперій, посиливши в ньому, з одного боку, асиміляційні процеси, з іншого – сіоністський рух та ліворадикальні соціалістичні настрої. Тож задовго до комуністичного та нацистського руйнівних смерчів багато єврейських поселень (штетлів) вже під час Першої світової спустошилися, бо вся молодь виїхала або загинула.

Отрута ж ксенофобією невдовзі спровокувала вихор масового антисемітизму на територіях країн, де тривала Велика війна.

Олена Іщенко