Чужого болю не буває!
Цього дня вшановується пам’ять жертв геноциду вірмен, Великого злочину (вірм.) – цілеспрямованого фізичного знищення вірменського народу, що відбувалося на території Османської імперії та Турецької республіки з 1915 до 1923 рр. За різними підрахунками, його жертвами стали від 600 тис. до 1,5 млн осіб. 15 квітня 2015 р. Європарламент оголосив 24 квітня європейським Днем пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській імперії.
Передумовами геноциду стала низка політичних подій в Османській імперії, які привели до кривавої трагедії. Ще під час правління османського султана Абдул-Хаміда ІІ (1876–1909 рр.) утиски християн, зокрема вірмен, набули масштабного характеру. Внаслідок його політики винищення немусульманських народів, у період 1894–1896 рр. було знищено бл. 300 тис. вірмен, ассірійців та греків.
У 1908 р. до влади прийшли молодотурки, основою національної політики яких став пантюркізм – створення Турецької імперії від Алтаю до Середземного моря. Учасники руху виступали проти ідеї поліетнічної держави і прагнули до створення культурно, релігійно та етнічно однорідного турецького суспільства. Вірменське населення, що проживало в Османській імперії, стало головною перешкодою на шляху реалізації цієї політики.
У 1913 р. внаслідок перевороту була встановлена військова диктатура «трьох пашів»: Енвер-паші, Джемаль-паші і Талаат-паші. Разом з Бахаеддіном Шакіром їх вважають організаторами геноциду вірмен. Головну роль у знищенні вірмен відігравала організація «Тешкілят-і-махсус» (з турец. – «Спеціальна організація»), на чолі з Б. Шакіром. Вона складалася з понад 30 тис. «четтес» – звільнених з в’язниць злочинців. На початку 1915 р. вірменські солдати османської армії були звинувачені в зраді. Бл. 100 тис. вірмен були роззброєні і вбиті.
24 квітня 1915 р. було заарештовано понад 5 500 вірмен, зокрема 235 представників вірменської еліти, які могли б очолити опір. Більшість з них було вбито. Після прийняття «Закону про депортації» 26 травня 1915 р. вірмени підлягали загальній депортації до пустелі Дейр-ез-Зор, де вони були приречені на смерть від мародерів, голоду та спраги. Наприкінці літа 1915 р. значна частина вірменського населення Османської імперії була знищена. Геноцид вірменського населення супроводжувався кампанією з винищення культурної спадщини. Архітектурні пам’ятки і церкви руйнували, цвинтарі використовували як сільськогосподарські угіддя, вірменські квартали міст заселялися мусульманським населенням та підлягали перейменуванню. Після початку депортацій повстання охопили всю Османську імперію. Але більшість з них закінчилися придушенням і загибеллю повстанців.
Після поразки Османської імперії в Першій світовій війні лідери молодотурків втекли з країни. Турецький військовий трибунал звинуватив їх в організації вбивств вірмен і греків та виніс смертний вирок заочно. В результаті геноциду 200 тис. вірменських дітей стали сиротами. Вірменські біженці розсіялися по світу, утворивши діаспори в декількох десятках країн.
19 квітня 2015 р у Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» було відкрито експозицію «Трагедії ХХ століття». Частина експозиції присвячена геноциду вірмен в Османській імперії. Сьогодні ж, у 110-ті роковини кривавої трагедії вірменського народу, нагадуємо слова ізраїльського історика, дослідника Голокосту Єгуди Бауера: «Різанина була спланована центральними органами, а для її здійснення використовувалися сучасні технології (телеграф, транспортування військ залізницею, новітні засоби пропаганди та дезінформації, передові бюрократичні процедури). ... Аналогії з Голокостом вельми очевидні і не потребують пояснення... ». Аналогії з сучасними злочинними діями Росії по відношенню до України теж не потребують пояснень.
Пам’ятаємо.