– народився видатний діяч руху ХаБад, батько Сьомого Любавицького Ребе Менахема-Мендла Шнеєрсона Леві-Іцхак Шнеєрсон. Понад тридцять років він прожив у Катеринославі-Дніпропетровську, одному з найбільших єврейських центрів Російської імперії-СРСР. Це був період радикальних трансформацій (Перша світова війна, революція, єврейські погроми, атеїзація радянського суспільства, масові репресії). Утім, Леві-Іцхак Шнеєрсон залишався незмінним лідером єврейської громади нашого міста. Саме в роки випробувань повною мірою проявилась сила його релігійних переконань, вірність обов’язку перед єврейською громадою.
Після революції юдаїзм опинився поза законом: закривались синагоги, під заборону потрапили іврит, єврейська релігійна освіта, общинна благодійність – усе те, чому були присвячені роки невтомного служіння Леві-Іцхака. Доля давала йому вибір: з Ерец-Ісраель він отримав запрошення очолити рабинський суд Єрусалиму. Проте Л.-І. Шнеєрсон відмовився від почесної пропозиції й залишився в Катеринославі, тобто свідомо став на шлях протистояння комуністичному мейнстриму. Передовим загоном боротьби з юдаїзмом були комуністичні «Євсекції», створені після революції для ідеологічної роботи в єврейському середовищі. За агентурною інформацією «євсеків» збирався системний компромат на рабинів, меламедів, моелей, шойхетів. Леві-Іцхак не приховував ворожого ставлення до організації, що працювала на руйнування єврейської традиції та заміну її доктринерською «пролетарською культурою».
Всупереч несприятливим обставинам, рабин намагався забезпечити євреям міста можливість дотримуватися традицій у вивченні Тори, в облаштуванні єврейського дому, вихованні дітей, дотриманні єврейського календаря святкувань, допомоги нужденним тощо. Помітна фігура Л.-І. Шнеєрсона постійно перебувала в полі зору репресивних органів. Усвідомлюючи «правила гри» у новому суспільстві, Левік Залманович (так його звали містяни), все ж дозволяв собі виходити за межі «тіньової» діяльності. Наприклад, Л.- І. Шнеєрсон особисто їздив у Москву на зустріч з головою ВЦВК М. Калініним, аби домогтися права дотримання норм кашруту при випіканні маци до свята Песах. Було досягнуто позитивного результату: рабинам було дозволено особисто контролювати виробництво маци на хлібзаводах.
Утім, владі так і не вдавалося залучити дніпропетровського рабина до співпраці. Так він не погодився дати відсіч міжнародній кампанії на захист прав віруючих в СРСР, започаткованій Папою Римським Пієм ХІ (1930 р.). Влада СРСР заходилася організовувати з’їзди віруючих, які мали спростувати факт порушення їхніх прав. Зокрема, був зібраний з’їзд рабинів у Харкові серед делегатів форуму був і Л.-І. Шнеєрсон. Незважаючи на попередню розмову з представниками Дніпропетровського Держполітуправління, рабин публічно агітував не підписувати резолюцію з’їзду, адже цей документ суцільно фальшував ситуацію з правами віруючих в СРСР. Навіть розмова з наркомом освіти М. Скрипником не переконала Шнеєрсона; навпаки – він передав інформацію про скандальний з’їзд у зарубіжну пресу.
Тим часом становище віруючих євреїв ставало дедалі гіршим. Вони мали працювати на підприємствах у суботу, порушуючи заповідь. Керівництво не йшло їм назустріч, тож євреї ставали безробітними. Матеріальне становище багатьох сімей погіршувалося. Л.- І. Шнеєрсон організував фонд підтримки нужденних членів єврейської громади. Ця акція також викликала роздратування влади. На початку 1939 р. в СРСР проводився перепис населення. Серед багатьох питань, що містилися в анкеті, було й таке: «Чи є опитуваний віруючим чи ні?». Після двадцяти років гонінь і переслідувань багато релігійних євреїв боялися сказати правду. І тоді р. Леві-Іцхак під час виступу в синагозі звернувся до юдеїв із закликом не приховувати своєї віри, оскільки відмова від віри (навіть на словах) – це розривання зв’язку з Б-гом, а єврей не повинен іти на це.
Зрештою настала неминуча розв’язка: 29 березня 1939 р., о 3-й годині ночі, в квартирі (вул. Барикадна, 13), що давно вже перебувала під наглядом, з’явилися працівники НКВС. Обшук тривав до світанку. Була переглянута величезна бібліотека рабина і конфісковані його рукописи. Удосвіта Леві-Іцхака заарештували. Дніпропетровська єврейська громада була вражена арештом рабина й завмерла в очікуванні найгіршого.
Слідство тривало вісім місяців. Очевидно організатори мали гоноровий задум: знаючи про родинні зв’язки Л.-І. Шнеєрсона за кордоном (там проживали двоє його синів; старший був одружений із донькою Шостого Любавицького Ребе Йосипа-Іцхака Шнеєрсона), слідчі намагалися розгорнути справу як масштабну ліквідацію «єврейського клерикального підпілля». У травні 1939 р. були заарештовані й інші фігуранти: шамес синагоги А. Рогалін, шойхети Д. Перкас, Ш. Москалик. Катовані молодшим лейтенантом Чулковим (колеги називали його «Грозним»), Москалик і Рогалін підписали пропоноване слідчими «визнання». Для успішного завершення справи треба було зламати Шнеєрсона…
Мінялися слідчі, в’язниці. На багатогодинних допитах до рабина застосовувалися найжорстокіші тортури, виснажливі очні ставки й перехресні допити – все, аби остаточно заплутати літню виснажену людину. Проте примусити його до співпраці зі слідством не вдалося: Шнеєрсон заперечував свою провину, а серед знайомих євреїв називав лише мертвих і тих, хто виїхав за кордон. Тож виконати програму максимум не вдалося – справа про «шпигунську мережу» розсипалась саме через непоступливість головного фігуранта. По закінченні слідства був оголошений вирок: Л.-І. Шнеєрсону інкрімінували зв’язок із «єврейською кримінальною спільнотою за кордоном», заснування нелегальних кас для допомоги родинам репресованих євреїв, здійснення під виглядом релігійних обрядів антирадянської пропаганди в синагозі й дома. Змучений рабин у тюремному вагоні був відправлений у заслання в казахське селище Чіїлі, де в жахливих умовах прожив понад чотири роки. У Дніпропетровськ він не повернувся: помер в Алма-Аті, був похований ребецн Ханою та місцевими євреями.
В 1989 р. сталася реабілітація Л.-І. Шнеєрсона. А у 1992 р. Служба Безпеки України передала матеріали справи дніпропетровського рабина його сину, Сьомому Любавицькому Ребе Менахему-Мендлу Шнеєрсону. У супровідному листі говорилося: «Передаючи ці документи, висловлюємо щирі співчуття трагедії Вашої родини. Сподіваємося, ця акція посприяє зміцненню україно-єврейських стосунків». Копії документів справи знаходяться в експозиції нашого Музею, присвяченій видатним євреям Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра.