Володимир Хавкін (аутентичне ім’я Валдемар Мордехай Вольф Хавкін)– видатний бактеріолог єврейського походження. Винахідник перших вакцин від холери і чуми.
Народився 15 березня 1860 р. в м. Одеса в родині вчителя Казенного єврейського училища Арона Хавкіна та доньки вчителя івриту Розалїї Ландсберг. Невдовзі після народження Володимира, через скрутне матеріальне становище сім’я переїхала до м. Бердянськ. Там майбутній вчений навчався у хедері, пізніше закінчив російську гімназію. За роки навчання виявив блискучі здібності, особливо у царині природничих наук. Юнак мріяв про вступ до університету, але батькам бракувало коштів на оплату навчання. Здійснити заповітну мрію допоміг старший брат і Володимир почав навчання у Новоросійському університеті (м. Одеса), де його вчителем був відомий вчений Ілля Мечников. У студентські роки брав активну участь в політичному житті: виступав проти єврейських погромів; був активістом гуртка «Народної волі». Як наслідок – двічі був відрахований з університету, неодноразово підданий арешту. Попри усе, у 1884 р. Володимир Хавкін закінчив університет.
Через єврейське походження Володимир не мав можливості займатися науковими дослідженнями в Російській імперії. Тому молодий вчений переїхав до Швейцарії, де вже працював І. Мечников. У 1888 р. Хавкіна призначено на посаду приват-доцента Лозаннського університету. У 1889 р, за рекомендацією І. Мечникова, він розпочинає роботу у Пастерівському інституті в Парижі. Спочатку працював бібліотекарем, а згодом науковим співробітником. Вже влітку 1892 р. Хавкін опублікував кілька статей, де вперше описав новий метод «вакцинування від холери»: Після доповіді перед Паризьким біологічним товариством 9 липня 1892 р. метод Хавкіна для профілактики холери (за допомогою ослабленого вірусу) було офіційно схвалено. Того ж року, в розпал епідемії в Європі, вчений ввів власну вакцину самому собі, ставши національним героєм Франції та здобувши визнання самого Луї Пастера. Вчений запропонував безкоштовно передати свою вакцину в Російську імперію, в якій в той час вирувала епідемія. Але, через своє єврейське походження, отримав відмову. Проте, влада Великої Британії зрозуміла, яке колосальне значення має відкриття Хавкіна. Тому, у 1893 р. надала дозвіл вченому, у якості державного бактеріолога, апробувати вакцину у своїй колонії – Індії. Протягом двох наступних років Володимир налагодив виробництво вакцини, запровадив масову вакцинацію, особисто зробив щеплення понад 42 тис. осіб. Відтоді розпочалося масове виробництво вакцини Хавкіна. В модернізованому вигляді її застосовують і сьогодні.
У 1897 р. вчений переміг одну з найбільш смертоносних хвороб на Землі – бубонну чуму, яка спалахнула у Бомбеї (нині Мумбай, Індія). У створеній ним лабораторії, Хавкін розробив протичумний препарат та повторно здійснив професійний подвиг – випробував вакцину на собі. Епідемію було подолано. Згодом, лабораторія у Бомбеї стала найбільшим у Південній Азії дослідницьким бактеріологічним та епідеміологічним центром. З 1925 р. вона офіційно отримала назву Інституту імені Хавкіна. За свої досягнення вчений був нагороджений одним з вищих орденів Британської імперії.
Блискучу кар’єру Володимира Хавкіна у 1902 р. перервала сфабрикована справа, яка мала відверто антисемітський характер. Внаслідок хибних звинувачень, вченого звільнили з посади. Лише після публічного заступництва відомих науковців світу, вченого було виправдано.
Після виходу на пенсію Володимир присвятив життя справам, пов’язаним з єврейським народом. У 1920 р. він став членом Центрального комітету Всесвітнього єврейського союзу. Підтримував ідею створення єврейської держави в Палестині. Разом з однодумцями написав роботу про права євреїв в Ерец-Ісраель і діаспорі, яку запропонував до уваги учасників Паризької мирної конференції 1990–1920 рр..
З 1928 р. вчений переїхав до Лозанни, де провів решту життя. Усе своє майно, а також 300 тис. доларів, передав на створення Фонду заохочення молодих талантів єврейських релігійних шкіл Східної Європи. Володимир Хавкін помер у Лозанні 28 жовтня 1930 р. День його смерті став у Індії днем загальнонаціональної жалоби. В наші дні індійці й досі шанують Хавкіна як божество. Його називають тут, як і М. Ганді, Магатма – «Велика душа».