Неподалік від м. Харків знаходиться Дробицький Яр – місце масових розстрілів єврейського населення нацистами у 1941–1942 рр.
23–24 жовтня 1941 р. Харків було окуповано нацистськими військами. Одразу після захоплення міста окупаційна влада почала проводити репресивні заходи проти євреїв, які залишилися у місті. На початку листопада 1941 Харкові було створено юденрат, функції якого зводилися до виконання наказів німецького командування та Харківської міської управи.
14 листопада радіоміною було підірвано будівлю штабу 68-ї піхотної дивізії та ще чотири важливі для окупантів будівлі, що стало приводом для посилення репресій щодо місцевого населення. У якості «контрзаходу» одразу було розстріляно (за деякими даними – повішено) 200 «комуністів» і заарештовано понад 1 000 харків’ян, з-поміж них декілька сотень євреїв. Схоплені люди були поміщені до імпровізованого концтабору у готелі «Інтернаціонал» (нині «Харків»).
22 листопада вийшла постанова Харківської міської управи щодо «єврейського питання», згідно з якою усі євреї не мали права заходити до приміщення управи та працювати в державних і громадських установах.
5 грудня Харківська міська управа за дорученням німецького військового командування ухвалила постанову про проведення загального перепису та реєстрації мешканців Харкова. Дані про євреїв мали бути занесені кербудами до особливих жовтих списків. У результаті перепису в Харкові було зафіксовано 10 271 єврей: дітей до 16 років – 1 959, осіб старше 16 років – 8 312. Після цього розпочався процес переселення єврейського населення до гетто.
Для розміщення євреїв обрали 10-й район міста, де розташовувались бараки тракторного та Верстатобудівного заводів. 14 грудня військовий комендант міста генерал-лейтенант Альфред фон Путткамер видав наказ євреям міста у дводенний термін переселитись до бараків. У Харкові було розклеєно заклики з таким змістом: «Всьому єврейському населенню міста треба з’явитися у район верстатобудівного заводу для роботи та проживання. З собою взяти цінні речі та гроші. Кого буде помічено у місті 16 грудня після 16-ї години, того буде розстріляно».
Протягом 15–16 грудня йшов процес переселення євреїв на територію бараків Верстатобудівного заводу та ХТЗ. Усього з 19 районів міста до гетто переселилося 2 739 єврейських родин (приблизно 10 000 осіб). Після цієї «акції», інші райони також почали перевіряти та «зачищати». Було виявлено близько 400 євреїв, які залишились на місці через хвороби або похилий вік. Їх зібрали у синагозі по вул. Міщанській (нині Громадянська) і заколотили двері. Протягом тижня всі вони вмерли від голоду та холоду.
Шлях колони євреїв до гетто під час лютих морозів, які сягали 30 C, був виснажливим, десятки людей не витримували його. О 4-й годині вечора рух колони зупинявся, і змучені, виснажені люди мали ночувати просто неба. На ранок на узбіччях лишились десятки замерзлих на смерть людей.
Прибулі не мали необхідних для облаштування на новому місці речей і продовольства, а бараки, до яких їх зганяли, були навмисне пошкоджені представниками зондеркоманди 4а: поламані печі, побиті вікна та дахи, зірвана підлога… У кожному з бараків, розрахованих на 60–70 осіб, тіснились по 700–800 євреїв. Неймовірна скупченість рятувала хіба що від морозу проте людям бракувало повітря і місця, щоб сісти чи лягти. На ліжках, які вдалось встановити в деяких із бараків, спали сидячи по 3–4 особи.
На третій день після прибуття євреїв гетто оточила нацистська варта, повністю ізолювавши в’язнів від зовнішнього світу. Ходити до міста за продуктами чи паливом суворо заборонялось. Навіть справити природні потреби чи принести води можна було з 8-ї до 16-ї години. Внаслідок цього до ранку коридори бараків переповнювались нечистотами, прибирати які доводилось голіруч, оскільки лопат чи віників не було. Спрага, голод, надмірне скупчення, задуха, сморід нечистот швидко забирали в людей останні сили. Щоранку з бараків виносили кілька десятків померлих за ніч від виснаження. Смерті від виснаження доповнювались розстрілами за будь-які «порушення порядку перебування в гетто». Щодня розстрілювали 15–20 таких «порушників».
Та існування гетто було недовгим. Наприкінці грудня окупаційна влада міста видала наказ про поетапне знищення гетто, обґрунтувавши це «небезпекою виникнення епідемій кишкових хвороб». Починаючи з 26 грудня 1941 р. до 7 січня 1942 р. в’язнів спочатку автомашинами, а згодом і пішки доправляли до Травницької долини (Дробицького Яру) біля Харкова, у східній частині с. Затишшя. Саме тут відбувалися масові розстріли. Спочатку їх маскували вивезенням на нове місце проживання і роботи в Полтаву, Лубни чи Ромодан, а з 2 січня 1942 р. розпочали загальну «акцію» з ліквідації всіх євреїв гетто. Вже 7 січня ліквідація завершилася, з гетто було знято охорону. Точну кількість знищених євреїв у Дробицькому Яру досі не встановлено. За даними дослідників (О. Круглова, І. Щупака, А. Уманського) кількість знищених становить від 12 000 до 15 000 осіб.
У992 р. Харківська міська рада прийняла рішення про будівництво меморіалу на місці трагедії. Вже 1994 р. розпочалось спорудження меморіалу, але через нестачу коштів роботи були тимчасово припинені. У 2000 р. будівництво відновилося, і впродовж кількох років були відкриті: пам’ятний знак – менора, автодорога до меморіального комплексу, алея і пам’ятник-монумент, траурна зала з Чашею скорботи, в якій на планшетах з білого мармуру увічнені тисячі імен жертв Голокосту. У 2016 р. меморіальний комплекс «Дробицький Яр» набув статусу пам’ятки історії та монументального мистецтва місцевого значення. У 2022 р., після початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, меморіал зазнав численних обстрілів та був пошкоджений.