Много лжи в эти годы наверчено,
Чтоб запутать финляндский народ.
Открывай же теперь нам доверчиво
Половинки широких ворот.
(з радянської пропагандистської пісні 1939 р.)
85 років тому Червона Армія без оголошення війни розпочала вторгнення у Фінляндію. Напередодні стався прикордонний інцидент у радянському сел. Майніло (Ленінградська обл., РФ), начебто обстріляному фінами. Використаний СРСР привід для збройної агресії виглядав непереконливо, адже вже кілька місяців саме Москва вимагала від Гельсінкі перегляду кордону, територіальних поступок (пропонувався нерівноцінний обмін частини островів та промислово розвинених територій в районі Фінської затоки на малозаселені землі радянської Карелії). Фінляндія відмовилась задовольнити вимоги Кремля, бо остерігалася, що її поступливість рано чи пізно призведе до окупації країни й втрати незалежності.
У виправданні своєї агресії Москва діяла за перевіреним, зокрема в Україні в 1917–1920 рр., сценарієм: уже 1 грудня радіо оголосило про створення «уряду Фінляндської Демократичної Республіки», що складався з пригрітих і підгодованих Москвою фінських комуністів із паспортами СРСР на чолі з членом ВКП(б) Отто Куусіненом.
Червона Армія сподівалась на легку прогулянку колишньою російською колонією: операцію спланували на 12 днів. Адже на фінський фронт були кинуті війська (понад 500 тис. вояків), що за чисельністю й технічною оснащеністю абсолютно переважали погано озброєну фінську армію. Країна Суомі (так фіни називали свою батьківщину) мала стати подарунком на 60-річчя Й. Сталіна – 21 грудня 1939 р.
Проте не так сталося, як гадалося – фіни не схотіли повернутися в колоніальне ярмо й рішуче обрали шлях збройного захисту незалежності власної країни. Вони мали декілька переваг, якими вдало скористалися. Не останню роль відіграла «лінія Маннергейма» – укріплення на Карельському перешийку, побудовані на випадок війни з СРСР; протягом двох місяців саме тут тривали найзапекліші бої Зимової війни.
Втім, головним фактором успішного опору представляється висока мотивація народу Суомі, а також те, що фіни воювали на своїй території, у знайомих ландшафтних і кліматичних умовах (температура впродовж Зимової війни сягала 40 градусів морозу). Яскраво проявилися й слабкі місця Червоної Армії – типово радянське нехтування людським комфортом: червоноармійці, не забезпечені ані теплим одягом, ані гарячою їжею, масово помирали від обморожень і нестачі харчів. До того ж більшість бійців не вміли користуватись лижами й не мали маскхалатів. Фінські ж воїни були забезпечені всім необхідним, включно з пересувними саунами для обігріву. Вони широко використовували місцевий транспорт – оленів; це дозволяло бійцям майже безшумно перевозити кулемети та міномети лісами. А от гуркіт червоноармійських бронетанкових колон було чути вже за декілька кілометрів. Тож партизани нападали на радянські механізовані колони, що розтягувалися вузькими стрічками доріг через засніжені болота й ліси на десятки кілометрів. На важко прохідній ділянці шляху партизани мінами або кулеметами виводили з ладу першу й останню машини в колоні; практично непомітні в білих маскхалатах, фінські снайпери знищували водіїв, зв’язківців і командирів, а далі – стежили за тим, щоб ніхто не міг вирватись з оточення або підійти з підкріпленням. Червоноармійці гарантовано прирікалися на смерть, а їхню зброю конфісковували фінські воїни.
Для протистояння ворожим бронетанковим колонам партизани використовували найдешевшу зброю – суміш бензину та дьогтю. Вже давно винайдена суміш саме від фінів отримала відому досі назву «коктейль Молотова» (точніше, фіни її називали «коктейль для Молотова»). Походження назви таке: нарком закордонних справ В. Молотов у перші дні війни стверджував по радіо, що радянські літаки нібито скидають на фінські міста не бомби, а пакунки з провізією для «фінських голодних трудящих»; натомість фіни запропонували цинічному наркому «випивку до їжі».
«Визволителі» були шоковані рівнем добробуту у будинках фінів. Вихідці з «голодного краю», вони вдавалися до пограбувань: їжу похапцем споживали, речі надсилали рідним. Фіни вміло скористалися й з цієї реальності: перед тим, як евакуюватися вглиб країни, господарі закладали вибухові пристрої у начебто випадково покинуті велосипеди, годинники, набори інструментів тощо; в печах і шухлядах розміщували фугасні бомби.
Незважаючи на героїчний опір народу Суомі, а також міжнародну підтримку Фінляндії (СРСР як агресор був виключений із Ліги Націй; деякі європейські держави почали надавати військову допомогу; іноземні добровольці, здебільшого фінського походження, прибували на захист країни), у кінцевому рахунку, Червона Армія здобула перемогу в Зимовій війні – 11 % території Фінляндії увійшли в СРСР. Проте за це було заплачено страшну ціну: з фінського боку загинуло близько 25 тис. осіб, а СРСР втратив у п’ять разів більше – понад 126 тис. осіб. Прорахунки радянського командування засвідчили слабкість Червоної Армії і підштовхнули Гітлера до підготовки до нападу на Радянський Союз у червні 1941 р.