Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 рр. і масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 рр. У 2024 р. цей день припадає на 23 листопада. Цього року ми втретє вшановуємо жертв комуністичного геноциду в умовах повномасштабної війни РФ проти України.
Чи варто сьогодні в умовах триваючої війни згадувати і говорити про Голодомор? Безумовно, так. Не тільки варто, а й необхідно!
Голодомор 1932–1933 рр. – перший геноцид на українських землях у трагічному ХХ ст. За різними підрахунками його жертвами стали від 4 до 7 млн. мешканців українських сіл та міст. Пам’ять про злочин радянської тоталітарної держави, з одного боку ретельно приховувалась та викривлялась самим комуністичним режимом, з іншого – продовжувала тяжіти часто неусвідомленою травмою над усіма мешканцями України – над тими, хто безпосередньо постраждав від Голодомору, і над їхніми нащадками.
Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 р. наростає тотальний контроль держави і партії, режим впроваджує насильницькі хлібозаготівлі. У господарств забирали більшу частину, або все вирощене зерно. Одночасно розпочалась ліквідація найзаможніших господарств. Ці дії влади викликають масові протести та повстання. Однак, незважаючи на це, до жовтня 1931 р. колективізованими, фактично державними, стали 68% селянських господарств. Улітку 1932 р. через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію штучного голоду, щоб не «втратити Україну». Україні нав’язують завідомо нереальні плани хлібозаготівель.
7 серпня 1932 р. виходить постанова Ради народних комісарів СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома у народі як закон «про п’ять колосків». Через п’ять місяців після прийняття закону, за його статтями вже було засуджено бл. 55 000 осіб. З них понад 2 000 до страти. Карали навіть дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.
У листопаді 1932 р. були організовані загони для пошуку і конфіскації зерна, інших продуктів, худоби в приватних господарствах. Вводиться режим «чорних дошок». Занесення населеного пункту чи району на «чорну дошку» призводило до його повної блокади, проведення спеціальних репресивних заходів, а це загрожувало повним знищенням його мешканців. У червні 1933 р. смертність від голоду в Україні досягла апогею. За оцінками демографів, того місяця померли від 800 тис. до понад 1 мільйона осіб.
Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.
Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робить нас унікальними у цьому світі. Саме тому такі масштаби – вбито мільйони людей.
28 листопада 2006 р. Верховна Рада Україна ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». Згідно зі статтею 1 «Голодомор визнається геноцидом українського народу». Стаття 2 говорить, що «публічне заперечення Голодомору визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв, приниження гідності Українського народу і є протиправним».
На жовтень 2024 р. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні визнали актом геноциду на парламентському рівні 28 держав.
Сьогодні країна-терорист намагається стерти з лиця землі нас, наші міста і села. Часи змінилися, ворог той самий. Маємо пам’ятати, щоб вистояти і перемогти.