13 березня 1938 р. відбулось примусове приєднання Австрії до нацистської Німеччини. Ця подія, відома як «аншлюс» (від нім. Anschluss – приєднання, анексія), продемонструвала зневагу нацистів до того європейського порядку, що сформувався після Першої світової війни, і стала першим актом територіальної експансії нацистської Німеччини.
Ідея об’єднання більшості земель, населених німцями, існувала ще з початку XIX ст. Певною мірою вона була реалізована входженням Австрійської імперії та більшості німецьких держав до Германського союзу, створеного за рішенням Віденського конгресу 1814–1815 рр. Франкфуртська Конституція (1849 р.) передбачала створення єдиної Германської імперії на чолі з прусським королем; утім, цей документ не набрав чинності. Серед вимог створеного у 1891 р. Пангерманського союзу було також об’єднання Австро-Угорщини з Німецькою імперією.
Тимчасова Конституція Німецької Австрії, ухвалена Національними зборами після поразки у Першій світовій війні та розпаду імперії, проголосила Австрію частиною Германської республіки (1918 р.). Цю ідею підтвердили нормативно-правові акти подальших років: Берлінський протокол урядів Німеччини та Австрії, положення Веймарської конституції щодо австрійського представництва в парламенті Німеччини, плебісцити у Зальцбурзі й Тіролі. Проте, Версальський та Сен-Жерменський мирні договори 1919 р. і Женевський протокол 1922 р. забороняли об’єднання Німеччини та Австрії навіть у формі економічного союзу. Значна частина суспільства обох країн сприймала цю заборону як порушення права на самовизначення. Це зумовило висування низкою політичних сил гасла про об’єднання. Серед інших цю ідею пропагувала Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, очолювана А. Гітлером.
Після приходу нацистів до влади в Німеччині ідея об’єднання німців в одній державі стала першочерговою метою зовнішньої політики Третього Райху. Натомість в Австрії ця ідея зіткнулася з протидією уряду, політичних партій та католицького духовенства. У липні 1934 р. австрійські та німецькі нацисти зробили невдалу спробу державного перевороту в Австрійській Республіці, у ряді міст збройні загони нацистів виступали, вимагаючи «аншлюсу». У наступні роки зближення нацистської Німеччини та фашистської Італії, успішність Саарського плебісциту (1935 р.) та політика «умиротворення» агресора з боку Великої Британії та Франції створили сприятливі умови для реалізації анексії.
12 лютого 1938 р. Німеччина висунула ультиматум канцлеру Австрії Курту Шушнігу про призначення міністром внутрішніх справ і начальником поліції розшуку австрійського нациста Артура Зейсс-Інкварта, амністію засуджених злочинців-нацистів, включення нацистів до єдиної в країні політичної партії – Вітчизняного фронту. К. Шушніг зробив спробу запобігти аншлюсу шляхом проведення плебісциту щодо подальшої долі Австрії. Під тиском Гітлера він скасував призначений на 13 березня 1938 р. референдум, після чого подав у відставку. Вранці 12 березня армія нацистської Німеччини увійшла до Австрії, не зустрівши опору австрійців. Посаду канцлера зайняв А. Зейсс-Інкварт. 14 березня 1938 р. набрав чинності Закон про возз’єднання Австрії з Німецькою імперією, який офіційно санкціонував анексію Австрії Німеччиною.
Відповідно до цього закону, Австрія увійшла до складу Третього Райху як Східна марка (нім. Ostmark), а не Австрія (нім. Österreich), що мало підтвердити втрату нею державного статусу. Задля легітимізації анексії 10 квітня 1938 р. було проведено плебісцит, наслідком якого стало схвалення аншлюсу («за» проголосували 99,75 % австрійців та 99,08 % німців).
Аншлюс Австрії продемонстрував зневагу нацистів до європейського порядку, що сформувався після Першої світової війни, знаменувавши собою загрозу стабільності Європи. Це викликало засудження з боку багатьох країн світу, але більшість з них залишилися пасивними спостерігачами. Ця подія значно посилила вплив нацистської Німеччини в регіоні та підготувала шлях для подальших агресивних дій, які призвели до початку Другої світової війни.