08 лютого 1940 р. нацистська окупаційна адміністрація видала наказ про створення відокремленої єврейської дільниці у м. Лодзь (Польща). Так розпочалася історія другого за кількістю мешканців (поступалось лише Варшавському) та першого закритого гетто в окупованій Європі. У різні періоди кількість людей, що у ньому мешкали, складала від 160 до понад 200 тис. осіб.
Саме 08 лютого 1940 р. Йохан Шафер – начальник ліцманштадтської поліції – розмістив у газеті «Лодзейт Цайтунг» наказ щодо поселення євреїв в окремому місці. Гетто мало бути створено у трьох районах Лодзі: в Старому Місті, в бідному єврейському кварталі Балуті та в передмісті Марисін. У квітні того ж року нацисти перейменували Лодзь на Ліцманштадт у пам’ять про генерала Карла Ліцманна – німецького полководця часів Першої світової війни. Гетто отримало назву Ліцманштадтського.
30 квітня 1940 р. процес примусового переселення євреїв до гетто було завершено. Окрім євреїв, до гетто були переселені й роми: на його території був створений своєрідний ромський «табір у таборі» (існував у листопаді–грудні 1941 р.), в’язнями якого були понад 1200 людей. Гетто було герметично закритим, відокремленим від решти міста огорожами та колючими дротами. Воно було оточене колом сторожових постів. Ця специфічна ізоляція вплинула на умови життя в гетто, які були особливо важкими.
Гетто Ліцманштадт проіснувало рекордний час – 4,5 роки (до 29 серпня 1944 р.). Не останню роль у цьому зіграла політика керівника місцевого юденрату (єврейської ради) Хаїма Румковського. Ця людина досі залишається однією з найбільш суперечливих фігур того часу. Одні дослідники вважають, що саме завдяки зусиллям Хаїма Румковського Лодзьке гетто проіснувало найдовше за інші гетто окупованої Польщі. Інші – називають посібником нацистів. За його ініціативи на території гетто були зорганізовані понад 100 підприємств, які виконували різноманітні замовлення нацистської влади та водночас засвідчували «корисність його працівників».
Особливого значення факт працевлаштування для мешканців гетто набув наприкінці 1941 р. Саме тоді у селі Хелмно, що за 60 км від Лодзі, розпочав функціонування табір смерті Кульмхоф. Лише протягом січня–травня 1942 р. у його газових камерах були убиті близько 55 тис. мешканців гетто Ліцманштадт. Загалом же протягом 1942 р. до табору було депортовано понад 70 тис. євреїв. Надалі євреїв з гетто також депортували до табору смерті Аушвіц-Біркенау. 28 серпня 1944 р. туди ж було відправлено Хаїма Румковського разом із родиною, де вони загинули у газовій камері. Загалом на момент вигнання нацистів з міста у січні 1945 р. у ньому залишалися живими близько 900 колишніх мешканців гетто.
Постійна експозиція Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» містить речі, що належали та використовувались євреями-мешканцями гетто Ліцманштадт, а також унікальні кадри хроніки 1942–1943 рр., яка закарбувала трагічну долю сотень тисяч жертв нацистського геноциду.