Цього дня – 25 листопада – Україна та світ вшановують 90-ті роковини Голодомору 1932/1933 рр.

24.11.2023

Цей геноцид став трагедією України та людства. Він є і родинною болючою пам’яттю багатьох українців, зокрема співробітників нашого Музею, про страждання рідних у ті страшні часи.

З далекого дитинства, із розповідей бабусі та дідуся – сільських вчителів – я знала про «голодовку» початку 1930-х: про те, як змушені були їсти все, що нагадує їжу – очерет, лободу, ворон, «кашку»; як у школі, де вони вчителювали, на обід давали «суп» («сама вода із маленьким шматочком картоплини»); як разом із учнями ходили в поле «виливати» ховрашків. Мої бабуся і дідусь не загинули, бо працювали в школі, а отже, тією чи іншою мірою, були частиною лояльного ідеологічного активу, відповідального за приховування правди про «труднощі з продовольством». Тому народилися нащадки – мій батько, а згодом і ми – допитливі онуки – ласі і до розмов про все «заборонене», і до їстівних експериментів (крадькома жували «клей» зі стовбурів фруктових дерев, ягідки пасльону, цвіт липи й акації – вже не від голоду, а, так би мовити, з історичних зацікавлень).

В експозиції Музею, присвяченій Голодомору 1932/1933 рр. (була відкрита однією з перших в Україні), нещодавно з’явився новий експонат – значок УСРР «За суцільну колективізацію та ліквідацію куркуля як кляси». Такими значками винагороджувалися активісти, з яких складались «буксирні бригади» – здебільшого молоді робітники-комсомольці, слухачі партійних освітніх закладів, мобілізовані в містах, «новоспечені» селяни-колгоспники, інколи навіть піонери-школярі. Озброєні партійними директивами, а з часом і вогнепальною зброєю, «буксирні бригади» були головною рушійною силою виявлення «куркулів» і розправи з тими, хто відмовлявся від дармової праці в колгоспі. Десятки тисяч сімей були виселені з власних домівок без речей і їстівних запасів, вивезені за межі України й кинуті напризволяще в місцях, непридатних для господарювання. «Буксирні бригади» проводили хлібозаготівлі, подвірні обшуки з виявлення та конфіскації продуктів харчування, допомагали внутрішнім військам оточувати «непокірні» села, занесені на «чорні дошки». В апогей голоду активісти відстежували навіть дим з димарів – де є хтось живий і раптом щось готує… Так влада заплямувала кров’ю репутації тисячі людей, розділивши з ними відповідальність за масштабний злочин. Так серед працелюбного життєрадісного народу насаджувався дух розбрату, покори, страху та апатії…

Кремлівська влада демонструвала фанатичну готовність переступати через гори трупів. Жертвами штучно створеного комуністичною владою Голодомору, за різними підрахунками, стали від 3 до 7 мільйонів українців, які складали понад 80 % усіх жертв. Утім, голод не розрізняв людей за їхньою етнічною приналежністю, тому разом з українцями гинули і євреї, поляки, болгари, німці, росіяни та представники інших національних груп, які мешкали в національних районах на території УСРР. Документально засвідчені факти смерті від голоду в єврейських національних районах – Сталіндорфському (Дніпропетровська область), Новозлатопільському (Запорізька область), Калініндорфському (Херсонська область). Представники національних меншин ставали жертвами голоду, бо жили посеред українців, проти яких у першу чергу був спрямований цей злочин.

Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом безсоромно приховувалося і від власного народу, і від зовнішнього світу, і від нащадків. Пережиті жахіття залишили глибоку травму в кількох поколіннях українців. Унаслідок Голодомору активний, а тим більше масовий спротив українців комуністичній владі було припинено.

Оприлюднення інформації про злочин радянського режиму та вшанування пам’яті жертв Голодомору розпочалися лише за часів незалежної України. У 2006 р. Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор 1932/1933 рр. геноцидом українського народу. На сьогодні актом геноциду Голодомор на міждержавному рівні, крім України, визнають два десятки держав-членів ООН. Цей процес буде невпинно тривати, ми є свідками його пришвидшення, адже із часом все очевиднішою стає агресивна сутність російської державної політики.

У нинішній війні ворог переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932/1933 рр. – знищення української ідентичності та української нації. І вже зрозуміло, що рф не зупиниться ні перед чим – задіє найбрутальніші інструменти упокорення.

Проте вже десятий рік Україна бореться, бо знає, що нас усіх чекає, якщо переможе ворог.

Олена Іщенко