14 жовтня 1943 р. у таборі смерті Собібор відбулось збройне повстання в’язнів. Саме цей опір, організований лейтенантом Олександром Печерським, називають чи не єдиним успішним збройним виступом приречених на смерть у нацистських фабриках знищення.
У липні 1943 р. в Собіборі була організована підпільна група під керівництвом сина польського рабина Леона Фельдхендлера. У вересні того ж року до табору привезли групу нових полонених, серед яких був і лейтенант Печерський.
Олександр Аронович Печерський народився 22 лютого 1909 р. в Кременчуці. Після початку німецько-радянської війни був покликаний до армії, в жовтні 1941 р. потрапив в оточення під Вязьмою, був поранений і взятий у полон. Пізніше відправлений в мінський робочий табір СС, а звідти – в Собібор.
23 вересня 1943 р. перша партія радянських військовополонених прибула в Собібор. З 600 осіб близько 520 було відразу страчено, 80 осіб відібрали для господарських робіт. До цього числа потрапив і Печерський, який назвався столяром. Він розумів, що тих, кого не вбили відразу, вб’ють пізніше. Але надану відстрочку вирішив використати для того, щоб спробувати дати нацистам останній бій.
Повстання почалося 14 жовтня 1943 р. План полягав у наступному: ув’язнені повинні були поодинці ліквідувати персонал табору, згодом заволодіти зброєю і перебити охорону. Для того щоб заманити в пастку персонал, використовувалася їхня тяга до особистих благ. Наприклад, одного з бійців СС запросили в майстерню на примірку чобіт, іншого – для примірки кітеля.
План вдалося виконати лише частково – в’язні змогли вбити, за різними свідченнями, 11 чи 12 чоловік з персоналу табору і кількох охоронців, однак заволодіти складом зі зброєю не вдалося. Вцілілі охоронці підняли тривогу. Після цього повстанці пішли на прорив. У робочому таборі на момент повстання перебувало майже 550 ув’язнених. З них 130 не взяли участі у втечі, залишившись в таборі, близько 80 загинули під час втечі. Решті вдалося втекти. Тих, хто залишився в таборі, нацисти розстріляли наступного дня. 170 втікачів було виявлено і вбито в ході пошуків, частина була видана місцевими жителями.
Втікачі розділилися на кілька загонів. У групі Печерського було близько 75 осіб. Їх загальний арсенал складався з чотирьох пістолетів і однієї гвинтівки. Переслідувані мали намір переправитися через р. Буг і приєднатися до партизанів. Однак річку ретельно охороняли, і група розділилася ще на кілька ланок. Зрештою, Печерський з декількома військовополоненими опинився на протилежному березі. Після тижня поневірянь вони в районі Бреста приєдналися до радянських партизанів. Ті повстанці, що пішли на північний захід, пізніше в основному загинули. Фельдхендлер був вбитий у 1945 р. До кінця війни з повсталих у Собіборі в живих залишилися тільки 53 людини.
Після війни Олександр Печерський повернувся в Ростов-на-Дону. Він працював в театрі, написав книгу спогадів про повстання. В період боротьби з космополітизмом втратив роботу. У 1962 р. колишній в’язень Собібора поїхав до Києва і виступив свідком на суді проти 11 охоронців концтабору. Його показань також чекали на Нюрнберзькому процесі, проте радянська влада не випустили офіцера за кордон. Олександр Печерський помер в 1990 р. у віці 80 років.
Після жовтневого повстання Собібор був закритий нацистами і знищений. Вся територія табору була переорана і засаджена овочами. У 1965 р. одинадцять есесівців з керівництва Собібора були притягнуті до суду в м. Хаген, Західна Німеччина. Один був засуджений до довічного ув’язнення, п’ять чоловік отримали від трьох до восьми років позбавлення волі, четверо були виправдані і один наклав на себе руки.
Після війни польський уряд перетворив територію табору «Собібор» на національний меморіал.