Це відбулося з ініціативи Адольфа Гітлера на з’їзді націонал-соціалістичної партії Німеччини, який щорічно проводився в Нюрнберзі. Відповідно до ухвалених законодавчих актів – Закону про громадянина Рейху та Закону про охорону німецької крові й німецької честі – євреї позбавлялися громадянства (але вважались підданими країни) та права вступати у шлюбні або позашлюбні контакти з арійцями. Укладені всупереч закону шлюби оголошувались такими, що не мають юридичної сили, навіть якщо вони були оформлені за межами Німеччини. Для порушників передбачалася відповідальність – один рік ув’язнення з виконанням примусових робіт. У разі позашлюбного контакту покарання (тюремне ув’язнення без примусових робіт) покладалося тільки на чоловіка. Євреям також заборонялось наймати на роботу до себе в будинок жінок «німецької або спорідненої крові», які не досягли 45 років – очевидно, з метою зменшення вірогідності адюлтерів.
Закони були одноголосно ухвалені сесією рейхстагу, спеціально скликаною у Нюрнберзі. Таким чином продовжувалася політика расової дискримінації та ксенофобії, розпочата з 1933 р., адже ще відтоді «неарійці» позбавлялися права займатися адвокатурою та цивільною службою, лікарською практикою; вводилися квоти для євреїв у навчальних закладах; «расово неповноцінні» громадяни звільнялися з армійської служби. Їм заборонялося мати власний бізнес, та й будь-яка власність євреїв піддавалася конфіскації.
Згідно з поправками до Закону про громадянина Рейху юридично визначалося поняття «єврей» – особа, яка мала мінімум трьох предків-євреїв у третьому коліні (серед дідусів-бабусь). Для наочності розроблялися спеціальні расові таблиці, що масово тиражувалися у навчальних посібниках, шкільних щоденниках, блокнотах. В експозиції Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» розміщено «Студентський календар», переданий в дар ветераном Другої світової війни Савелієм Басом (цей трофей був здобутий воїном під час Корсунь-Шевченківської операції). В ньому поряд із гімном Райху, найважливішими математичними формулами, таблицею хімічних елементів, переліком набутих під час війни територій на сторінці 119 опубліковано таблицю визначення «єврейської крові», розроблену у відповідності до Нюрнберзьких законів.
Згодом законом від 17 серпня 1938 р. у Третьому Райху для євреїв вводилася особлива позначка в паспортах – «J» (Jude). До імені кожного чоловіка додавалось «Ізраїль», жінки-єврейки в паспортах отримували друге ім’я «Сара». Це робилося заради того, аби євреї не могли приховати національність через арійські імена. В експозиції Музею демонструється закордонний паспорт Теодора Ізраїля Шлепенберга, виданий у Ландсбергу 6 травня 1939 р. Володар паспорту, який мав «арійське» ім’я – Теодор – отримав у документі позначку, що не давала приховати етнічне походження.
Люди змішаного походження належали до категорії так званих «мішлінгів». Серед них вирізняли мішлінгів першого ступеня, або напівєвреїв, – так називалася людина з двома єврейськими дідусями або бабусями, яка не сповідувала юдаїзм і не була одружена з євреєм або єврейкою на момент 15 вересня 1935 р. Мішлінгом другого ступеня, євреєм на чверть, називалася людина з одним єврейським дідусем або однією єврейською бабусею, або ж арієць, який одружився з євреєм або єврейкою. Варто зауважити, що політика нацистів щодо мішлінгів не вирізнялася послідовністю: на тлі загальної дискримінації робилися винятки для найбільш цінних кадрів (добрих професіоналів, хоробрих вояків, людей з хорошими зв’язками тощо). Втім, в разі одруження мішлінга з євреєм або дотримання ним юдейських традицій, він позбувався особливого статусу й дорівнювався до євреїв. Дискримінація мішлінгів породила корупцію: за певну суму можна було оголосити себе арійцями. Багато німецьких жінок, одружених із євреями, були змушені обмовляти себе, що, мовляв, чинили перелюби з німецькими чоловіками. Таким чином матері рятували своїх дітей-напівєвреїв від дискримінації.Отже, Нюрнберзькі закони повністю відповідали концепції «расової гігієни», яка визначала необхідність розділяти людей за штучно розробленими критеріями. Ці закони стали основою для масового знищення євреїв на етапі «остаточного вирішення єврейського питання».
Ситуація в сучасній РФ дещо нагадує умонастрої, які побутували в нацистській Німеччині. Наприклад, щира впевненість у праві на необмежене подальше розширення власного «життєвого простору», на безкарне стирання з мапи світу інших народів. Отруєння людей сліпими амбіціями триває дуже довго. Тепер, здається, потрібен крах всієї системи життєзабезпечення й світогляду, аби росіяни масово позбулися зневаги до інших, особливо раніше ними поневолених, народів. Поразки на полі бою ідеально долають існуюче викривлення реальності й наводить лад в головах потерпілих, мимоволі вчать повазі й толерантності.